«Тут треба працювати і в спеку, і в холод, і в сніг, і в дощ – не всі витримають...» - Вісті Черкащини

«Тут треба працювати і в спеку, і в холод, і в сніг, і в дощ – не всі витримають…»

Професія листоноші, на перший погляд, скромна, але насправді – важка й недооцінена. Це не тільки доставка листів і газет: для когось листоноша – чи не єдина людина, з якою можна поспілкуватися. Від неї дізнаються новини, їй довіряють особисті переживання. Про те, як почала працювати листоношою, Людмила Петрівна Довжук згадує з посмішкою: «На поштовій ниві я з 2003 року. Тодішній начальник поштового зв’язку Наталія Мандра взяла мене підмінним оператором на стажування в Здобуток. Мені там сподобалось: недалеко від Тального і свої обов’язки я вивчила досить швидко. Але так сталось, що в Шаулисі начальниця відділення отримала травму і терміново потрібна була заміна. Мене відправили туди – за 25 кілометрів від Тального. Добиралась я по-різному, бо автобуси ходили тільки 2 рази на тиждень: то пішки, то на возі з конями, то на мотоциклі, одним словом, хто на чому підвезе. Але люди там дуже добрі, привітні і гостинні. До кого не зайду, всі радо зустрічають, пригощають. Якось взимку замело дорогу і дістатись до Тального не було чим, то одна бабця прийняла мене до себе на ночівлю. Після 3-х місяців роботи пішла в декрет. Декілька разів змінювала роботу, хотіла спробувати себе в іншій професії, але все одно поверталась на пошту. Зараз працюю листоношою в Тальному», – згадує жінка.
Робота у листоноші починається із самого ранку. Приїздить машина з поштою, і потрібно все швидко розібрати. Спочатку сортують листи та дрібні посилки по вулицях, а потім кожна листоноша розкладає все це по адресах. Ця робота займає близько 2-х годин. За багато років роботи Людмила Петрівна наловчилась так, що працює швидше за конвеєр.
За словами листоноші, за всі ці роки вона не тільки знає всіх жителів своєї дільниці, але й їхні смаки та уподобання, має їхні мобільні номери, щоб перепитати, коли до них зайти чи повідомити про щось. До кожного у неї свій підхід.


– Це робота для тих, хто любить і вміє спілкуватися. Головне – до людей ставитись доброзичливо і чесно, – впевнена Людмила Довжук. – Не обманювати: не так, то не так. Вибачитись і виправити ситуацію, але не викручуватись. Коли приходиш із листом, багато людей, особливо похилого віку, хочуть поговорити, розповісти про свої справи. Іноді просять купити в магазині якісь речі або ліки в аптеці, принести конверти, марки, товари, прийняти комунальні платежі. Коли до людей доброзичливе ставлення, то вони тоді пробачать тобі, якщо не встигла до них дійти сьогодні, вони з радістю будуть чекати на мене завтра, – розповідає листоноша.
Зараз пані Людмила не уявляє свого життя без поштової метушні, без людей, до яких приходить чи не щодня, проте в юності мріяла зовсім про інше: «Мріяла стати істориком-археологом. Навіть знайшла інститут, але в мене був хворий батько, тому можливості навчатись не було. Ще мала здібності до шиття, тому думала піти на швачку. Але навчалась зовсім не там, де мріяла – в технікумі за спеціальністю «Експлуатація автомобільного транспорту», хоч батько був проти, бо сам він водій. Навчалась добре, отримувала стипендію. Потім вступила в технічний інститут», – розповідає жінка.
Листоноша поділилася й тим, що її робота іноді небезпечна. Під час адресної доставки її часто супроводжують зграї бродячих псів, агресивних «домашніх улюбленців» вони зустрічають, просто підходячи до паркану, щоб покласти доставку в поштову скриньку. На роботі видають газові балончики, проте вони мало чим допомагають: «Робота цікава і водночас важка. Тут треба працювати і в спеку, і в холод, і в сніг, і в дощ – не всі витримають», – додає.
Саме на таких працівниках, як Людмила Петрівна Довжук, і тримається «Укрпошта»!

Катерина КІХТЕНКО

15.10.2020 15:30
Переглядів: 926
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.