Вісті Черкащини Туреччина, яка мене здивувала: не лише море, а й зовсім інший спосіб життя
Коли збираєшся на відпочинок до Туреччини, уявляєш насамперед тепле море, готелі, басейни та екскурсії. Саме так було й у мене. Цього літа я відпочивала в Сіде – одному з найвідоміших курортів регіону Анталія на узбережжі Середземного моря. Але, як виявилося, найбільше вражень мені подарували не пляжі й не готельний сервіс. Найцікавішим стало саме повсякденне життя турків те, що бачиш дорогою з аеропорту, під час прогулянок містом або поїздок громадським транспортом. Іноді одна подорож дозволяє подивитися на звичні речі зовсім по-іншому.
Сонце замість бойлера
Перше, що кинулося в очі буквально з перших хвилин перебування в Туреччині, – дивні бочки на дахах будинків. Вони були всюди: на приватних будинках, багатоповерхівках, магазинах, кафе та навіть невеликих готелях. Спочатку я думала, що це якісь резервуари для води. Насправді ж це сонячні водонагрівачі – система, яка давно стала невід’ємною частиною життя турків.
Конструкція складається із сонячного колектора та спеціального бака, де накопичується гаряча вода. Завдяки великій кількості сонячних днів місцеві жителі можуть практично безкоштовно користуватися гарячою водою більшу частину року. І справді, навіщо витрачати газ чи електроенергію, якщо сонце світить майже триста днів на рік?
Для українця це виглядає дещо незвично, адже ми звикли до бойлерів. А тут сама природа працює на людей і дозволяє суттєво економити.
Вітряки серед полів
Ще одна картина, яка постійно супроводжувала нас дорогою, – величезні вітрові електростанції. Білі вітряки височіли над полями та пагорбами, створюючи відчуття, ніби потрапив у якусь європейську країну. Туреччина активно розвиває відновлювану енергетику. Сонце та вітер тут використовують не лише для економії коштів, а й для зменшення залежності від традиційних енергоносіїв.
І коли бачиш сонячні колектори на дахах та вітряки на горизонті, розумієш, наскільки прагматично турки використовують природні ресурси.
Анталія – овочевий регіон Туреччини
Дорогою до Сіде мене здивувало ще дещо. Здавалося, що тут немає жодного клаптика землі, який би простоював. Поля доглянуті, зелені, всюди працюють системи зрошення. А теплиці простягаються на багато кілометрів. Пізніше я дізналася, що регіон Анталії справді є одним із головних аграрних центрів країни. Саме звідси надходить значна частина овочів, фруктів та зелені для всієї Туреччини. Томати, огірки, баклажани, перець, полуниця, цитрусові, усе це вирощують тут у величезних масштабах. Особливо вражає система меліорації. Попри спекотний клімат, поля не виглядають пересушеними. Вода використовується дуже раціонально, а сучасні системи поливу дозволяють отримувати врожаї практично цілий рік. Коли дивишся на ці нескінченні теплиці, починаєш розуміти, чому турецькі овочі так часто потрапляють на ринки різних країн світу.
Пальми, апельсини та незвична шовковиця
Рослинність Туреччини стала для мене окремим відкриттям. Звичайно, пальми біля моря нікого не дивують. Але коли бачиш їх не лише на території готелів, а вздовж доріг, у міських парках, біля житлових будинків, розумієш, що це звична частина місцевого життя. На подвір’ях та в садах ростуть апельсинові та лимонні дерева. Особливо дивно усвідомлювати, що ті апельсини, які ми взимку купуємо в магазинах, тут просто достигають біля будинків. Але найбільше мене здивувала шовковиця. На перший погляд дерево знайоме кожному українцю. Та місцева шовковиця виглядала зовсім інакше. Листя на деревах було значно більшим і масивнішим, ніж у нас, а плоди мали ніжний біло-рожевий колір і росли не такими великими гронами. Знайома з дитинства рослина виглядала так, ніби потрапила в інший світ і пристосувалася до нього.
Красивий і небезпечний олеандр
Ще одне відкриття – квітучий олеандр. Ці розкішні кущі з рожевими, білими та малиновими квітами ростуть у Туреччині буквально всюди: біля доріг, на клумбах, набережних та територіях готелів. Спочатку я просто милувалася ними.
А потім дізналася, що ця рослина є однією з найотруйніших декоративних культур у світі. Отруйними є практично всі її частини – листя, квіти, стебла та навіть сік. Втім, олеандр прекрасно переносить спеку, посуху та міський смог, тому став справжнім символом середземноморського озеленення.
Коти – справжні господарі Туреччини
Якщо море є візитівкою турецьких курортів, то коти без перебільшення є візитівкою самої Туреччини. Їх тут можна побачити буквально всюди.
На пляжах, біля магазинів, у парках, ресторанах, кафе, на території готелів і навіть у громадських установах. Мене вразило не стільки те, що котів багато, скільки ставлення людей до них. Для тварин встановлюють спеціальні будиночки, залишають воду та корм. Біля магазинів можна побачити миски з їжею, а в парках – цілі котячі містечка. Їх ніхто не проганяє. Навпаки, люди гладять їх, підгодовують і ставляться до них як до частини міського життя. Особливо цікаво було спостерігати, як місцеві кличуть котів не нашим звичним «киць-киць», а «псс-псс». І коти чудово відгукуються саме на цей поклик. Більшість із них виглядали доглянутими, ситими та напрочуд спокійними. Таке ставлення має свої причини. В ісламській традиції коти вважаються чистими тваринами. Існують численні перекази про любов пророка Мухаммеда до котів, тому добре ставлення до них сприймається як добрий вчинок. Є й практичне пояснення. У давнину коти захищали домівки, склади та кораблі від гризунів. Для великих торговельних міст це мало велике значення, тому повага до цих тварин поступово стала частиною культури. Сьогодні складається враження, що коти в Туреччині живуть не поруч із людьми, а разом із ними.
Чому туристи скуповують турецькі аптеки
Ще до поїздки знайомі просили привезти різні ліки. Вже на місці я зрозуміла чому. Багато препаратів у Туреччині коштують дешевше, ніж в Україні, а якість викликає довіру. Фармацевтичний ринок тут суворо контролюється державою, а за виробництво чи продаж фальсифікованих медикаментів передбачені серйозні покарання. Саме тому туристи часто купують тут ліки, вітаміни, косметичні засоби та препарати для лікування різних захворювань. Для багатьох відвідування аптеки стає таким самим обов’язковим пунктом програми, як похід на базар за сувенірами.
Долмуш – маршрутка по-турецьки
Місцевий громадський транспорт також заслуговує окремої уваги. Маршрутки тут називаються долмушами. Саме ними користуються і туристи, і місцеві жителі. Проїзд коштує приблизно від 50 до 65 турецьких лір залежно від маршруту. Долмуші курсують дуже часто, тому дістатися потрібного місця нескладно. Для курортних міст це один із найзручніших способів пересування.
Турецькі дороги та культура водіння
Ще одна особливість, яка одразу впадає в око українцям, – місцева манера водіння. Навіть там, де є пішохідні переходи та дорожні знаки, водії далеко не завжди поспішають пропускати пішоходів. У Сіде переходів було достатньо, однак не можна сказати, що вони гарантують безпечний перехід дороги. Для нас це виглядає дещо дивно, адже в Україні останніми роками культура пропускати пішоходів значно покращилася. Тому туристам варто бути уважними навіть на «зебрі».
Молитовна кімната на заправці
Під час однієї із зупинок на автозаправці ми помітили цікаве приміщення поруч із туалетами. Всередині були килими та охайно облаштований простір. Виявилося, що це месджіт – невелика молитовна кімната. Для мусульман молитва є важливою частиною життя, тому навіть у дорозі вони не пропускають визначені години для намазу. Перед молитвою люди здійснюють ритуальне обмивання, тому поруч із месджітом завжди є вода та санітарна зона. Усередину заходять без взуття, а килими забезпечують чистоту приміщення. Мене вразило, наскільки природно релігія вплетена в повсякденне життя людей.
Прапори та портрети президента всюди
Ще одна річ, яку неможливо не помітити в Туреччині, – величезна кількість національної символіки. Турецькі прапори майорять на балконах житлових будинків, магазинах, готелях, ресторанах і навіть на пляжах. Не рідкість і портрети президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. Їх можна побачити в долмушах, кафе, крамницях та інших громадських місцях. Для багатьох турків прапор є символом національної гордості та єдності держави. І хоча політичні погляди можуть відрізнятися, повага до державних символів тут відчувається буквально на кожному кроці.
Турецькі десерти – окрема любов
Звичайно, не можна оминути місцеву кухню. Більшість туристів знають про пахлаву та рахат-лукум. Але справжнім відкриттям для мене стали турецькі молочні десерти. Різноманітні пудинги, креми, муси та рисовий десерт сутлач були в меню практично щодня. Вони мають ніжний смак, легку текстуру й зовсім не схожі на звичні нам торти чи тістечка. Особливо приємно смакувати такі десерти в літню спеку, коли не хочеться важкої їжі.
Туреччина, яку хочеться зрозуміти
Повертаючись додому, я думала про те, що Туреччина запам’яталася мені не лише теплим морем і красивими краєвидами. Найбільше враження справили саме дрібниці. Сонячні водонагрівачі на дахах, вітряки серед полів, нескінченні теплиці, квітучі олеандри, шовковиці з незвичними плодами, коти, які живуть поруч із людьми, молитовні кімнати на заправках і прапори, які майорять майже на кожному будинку. Саме з таких деталей і складається справжнє знайомство з країною.
Іноді достатньо просто уважно дивитися навколо, щоб зрозуміти: за популярним курортом ховається цілий світ зі своїми традиціями, цінностями та способом життя. Саме таким відкриттям для мене стала Туреччина.
Анна ДРАГУН
