Полеглий військовий зі Звенигородщини був справжнім сміливцем та надзвичайним сім’янином

Небесний легіон

Кожна історія наших Героїв розкривається по-своєму, адже всі чоловіки різні. Однак всіх наших Оборонців об’єднують спільні риси: мужність, порядність, патріотизм, стійкість. Саме таким був і В’ячеслав Вікторович Зеленюк із мальовничого села Вільховця на Звенигородщині.

Народився він 4 листопада 1979 року, з 1985-го по 1994-й навчався у Вільховецькій загальноосвітній школі. Після її закінчення вступив у Шевченківський коледж, обравши, слідом за батьком, фах тракториста. В армії був пожежником. Звільнившись зі служби, працював у Вільховці в колгоспі.

«Дуже був хорошою, слухняною, працьовитою дитиною, не терпів несправедливості. Завжди мені допомагав. Для мене він був цілим світом. Тож зараз мені нестерпно важко без нього», – зазначає мати Євдокія Іванівна.

Свою долю, кохану дружину Галину зустрів 2003-го року в рідному селі. «В школі я дружила з сестрою В’ячеслава Наталею, – розповідає Галина Григорівна. – Через неї ми й познайомились. Тож практично з 8-го класу разом». У любові та злагоді подружжя прожило 18 років. Неможливо передати щастя В’ячеслава, коли в 2007 році на світ з’явилася старша донечка Танюша, а пізніше, у 2009 році – молодша донечка Вікуся. Таня нині закінчила 1-й курс Уманського педуніверситету. Вивчає образотворче мистецтво, вчиться на графічного дизайнера. Талант успадкувала від батька, який теж гарно малював. Віка перейшла в 11-й клас. Від тата перейняла любов до техніки. Постійно з ним щось ремонтувала: велосипеди, скутери тощо. В’ячеслав був відповідальним батьком: робив із дівчатками уроки, мотивував їх до знань. «Те, що вони гарно навчаються, насамперед його заслуга», – зауважує дружина. Все своє життя чоловік присвячував своїм принцескам та коханій дружині. Працював у лісництві, на пилорамі, у фермерському господарстві.

«В’ячеслав був дуже люблячим, обожнював доньок, мене дуже любив, буквально носив на руках, – каже пані Галина, – завжди на всі свята дарував мені темно-червоні троянди, які стали символом нашого кохання». Зараз біля сімейного гнізда росте кущ саме таких троянд. Йому вже 19 років. Його придбав і посадив В’ячеслав ще на початку знайомства з коханою. «Чоловік постійно дарував мені квіти, найчастіше з корінчиками, щоб росли і радували нас щороку. Це були підсніжники, крокуси, гіацинти, хризантеми, бузок, півники, лілії, тюльпани, клематиси. Всі вони зараз нагадують про його любов та турботу», – ділиться потаємним жінка.

13 вересня 2022 року В’ячеслава призвали на військову службу. «Пішов без вагань, – наголошує дружина. – Мотивація була така: «Хто, як не я, захищатиме нашу родину?»

Служив у складі першої окремої танкової бригади на Донеччині, переважно у найгарячіших точках. За словами побратимів, на фронті В’ячеслав робив навіть більше, ніж від нього вимагалось.

9 серпня 2023 року у селі Старомайорське Волноваського району солдат Зеленюк загинув, сумлінно виконуючи військовий обов’язок із захисту Батьківщини. У серцях усіх, хто його знав та любив, він залишив найтепліші та незабутні спогади. За проявлені героїзм та мужність, зразкову службу та сумлінне виконання обов’язків В’ячеслав нагороджений Грамотою від командувача угруповання військ «Таврія», відзнаками «Учасник бойових дій», «Ветеран війни», орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Вічна шана Захиснику Вітчизни! Уклін! Сумуємо разом з родиною!

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

Читайте також: Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України

Читайте нас також в Telegram!