Вісті Черкащини З маленького міста у міжнародну компанію: як тальнівчанка побудувала кар’єру завдяки іноземним мовам
У 30 років Олеся Негрейчук родом із Тального працює у престижній міжнародній компанії, щодня спілкується англійською та німецькою з клієнтами з усього світу, їздить у закордонні відрядження та будує кар’єру у сфері міжнародного продажу й логістики.
Хоча колись усе могло скластися зовсім інакше: після навчання на факультеті іноземних мов вона мала стати вчителькою. Але одного дня вирішила ризикнути і фактично поїхала з Тального «в нікуди».
Сьогодні Олеся живе у Києві, працює провідною фахівчинею міжнародної компанії, подорожує світом та разом із чоловіком займається зооволонтерством, рятуючи покинутих тварин. Її історія про сміливість змінювати життя, віру в себе та про те, як знання іноземних мов можуть відкрити двері у зовсім інший світ.
– Ви родом із Тального, навчалися на факультеті іноземних мов і, здавалося б, мали стати вчителькою. У який момент зрозуміли, що хочете іншого шляху?
– Насправді ще з дитинства я не мріяла бути вчителькою. У молодших класах, під впливом американських фільмів і серіалів, хотіла навчатися в поліцейській академії та стати поліцейською. Також мріяла бути космонавткою або юристкою, мене завжди притягували сильні професії.
Потім, уже в середній школі, з’явилася любов до іноземних мов. І за це я безмежно вдячна своїй вчительці англійської – Тамарі Володимирівні Мар`янчук. Саме вона змогла настільки захопити своїм предметом, що я почала чекати уроків англійської з нетерпінням. До цього в нас часто змінювалися вчителі, але саме Тамара Володимирівна змогла запалити любов до мов. У старших класах я вже точно зрозуміла: хочу вивчати іноземні мови професійно. До того ж у мене була велика мрія – побачити світ, побувати за кордоном, адже в дитинстві такої можливості не було.
– Ви фактично поїхали з Тального «в нікуди». Наскільки страшним був цей крок і що дало сили ризикнути?
– Після школи я твердо вирішила вступати на іноземну філологію. Подавала документи в різні університети: у Черкаси, Львів, Умань. У результаті вступила на бюджет у Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького на факультет іноземних мов.
Навчалася сумлінно: всі роки отримувала стипендію, у заліковці не було жодної трійки. Було складно: недоспані ночі, сесії, практика, але водночас цікаво. Ми спілкувалися з носіями мови, дивилися фільми в оригіналі, відвідували розмовні клуби.
Я навіть проходила педагогічну практику у рідній школі №1, працювала з дітьми, займалася репетиторством. Але наприкінці навчання зрозуміла: викладати це не моє. Мені подобалося вивчати мови, але не навчати інших.
Після бакалаврату подала документи в магістратуру, але в якийсь момент усвідомила: хочу спробувати себе в іншому житті. Так вирішила ризикнути і переїхати в Одесу, де вже жила моя двоюрідна сестра.
– Спочатку була Одеса, тепер Київ. Якими були перші роки самостійного життя?
– Нелегкими. Після Черкас Одеса здалася величезною. Було страшно: чи знайду роботу, чи впораюся, чи звикну до великого міста. Перший час був і страх, і самотність, адже всі труднощі доводилося вирішувати самій. Дуже вдячна родичам в Одесі, які підтримували мене у складні моменти.
Одним із найбільших викликів стала російська мова, до повномасштабного вторгнення її було дуже багато в Одесі. Для дівчини з Черкащини це було незвично. Але я завжди спілкувалася українською, і колектив ставився до цього нормально. Я активно ходила на співбесіди, шукала роботу, де знадобляться мови. І одного дня мені зателефонували з міжнародної компанії та запросили на співбесіду менеджера по роботі з клієнтами.
Чесно, не вірила, що мене візьмуть, було багато сильних кандидатів, деякі навіть жили в Німеччині. Але через тиждень мені подзвонили й запросили на роботу. Для мене це було справжнє диво.
– Як англійська та німецька реально змінили ваше життя?
– Повністю. Мови дали мені свободу, впевненість у собі й можливості.
Після університету я почувалася невпевненою, не знала, куди рухатися далі. Але коли переїхала в Одесу і знайшла першу офіційну роботу, усе змінилося.
Уже в 21 рік я мала стабільну зарплату, могла орендувати житло, забезпечувати себе й навіть допомагати мамі та сестрі.
Перший раз за кордоном я побувала у 2019 році – поїхала в Чехію, Австрію та Німеччину. Саме тоді зрозуміла: знання мов це неймовірна перевага. Ти можеш вільно подорожувати, спілкуватися з людьми, дізнаватися нове, розповідати про Україну. Сьогодні я щодня використовую англійську й німецьку у роботі, працюю з клієнтами з усього світу та їжджу у відрядження.
– Сьогодні ви працюєте у міжнародній компанії. Чим саме займаєтеся?
– Уже восьмий рік працюю в міжнародній компанії. Зараз провідний спеціаліст по роботі з іноземними клієнтами, sales manager. Працюємо із замовниками з Європи, Азії, арабських країн, Австралії. Компанія займається постачанням промислового обладнання та комплектуючих у різні країни світу.
Я супроводжую клієнта на всіх етапах: від пошуку обладнання й комерційної пропозиції до доставки, гарантійного обслуговування та вирішення проблемних ситуацій. Найбільше люблю в роботі різноманіття та виклики. Тут постійно потрібно розвиватися, думати, шукати рішення.
– Робота дозволяє подорожувати. Які моменти запам’яталися найбільше?
– Першим великим моментом стало відрядження у Стамбул у 2019 році. Саме тоді я подумала: «Невже дівчина з Тального могла колись опинитися тут?»
Я згадувала всі труднощі, сумніви в собі, важке навчання і розуміла: це стало можливим завдяки наполегливості, дисципліні й знанню мов. Окрім робочих поїздок, я багато подорожую сама. Дуже вразила Швейцарія це неймовірна країна, куди хочеться повернутися знову. Була також у Франції, Італії, Іспанії, Румунії, Німеччині, Австрії, Угорщині, Єгипті.
І я впевнена: це тільки початок.
– Багато молоді думає, що іноземна мова потрібна лише вчителям або перекладачам. Що б ви сказали на це?
– Я категорично з цим не погоджуюся. Іноземні мови відкривають безліч можливостей. Навіть якщо ви не будете працювати вчителем чи перекладачем, знання мов допоможе знайти кращу роботу, подорожувати, почуватися впевнено у світі. Зараз майже кожен роботодавець шукає людей зі знанням англійської, німецької, іспанської чи інших мов. Тому моя порада молоді: вчіть мови хоча б для себе. Це точно ніколи не буде зайвим. Це лише плюс для вашого майбутнього.
– Чи реально побудувати міжнародну кар’єру, вирісши у маленькому місті?
– Абсолютно реально. На власному прикладі хочу сказати: все можливо. Головне мати мету, дисципліну, працювати над собою і не боятися ризикувати. Дуже важливо також, щоб поруч були люди, які в тебе вірять. Але навіть якщо у вас сумніваються, вірте в себе самі.
– Окрім роботи, ви займаєтеся зооволонтерством. Чому це стало важливою частиною життя?
– Разом із чоловіком ми допомагаємо вуличним котикам і собачкам. Почалося це після повномасштабного вторгнення. У 2022 році Київ був майже порожнім, і ми побачили дуже багато покинутих тварин. Люди виїжджали й залишали їх. Спочатку ми просто годували котиків блукаючи пустими вулицями Києва. Це навіть трохи заспокоювало психологічно. А потім це переросло у справжнє волонтерство. За останні роки нам вдалося прилаштувати понад 200 котів у хороші родини. Ми лікуємо тварин, рятуємо, шукаємо їм дім. У нас самих троє котиків, але ми не можемо пройти повз тих, хто потребує допомоги.
– Що б ви хотіли сказати підліткам, які сумніваються у собі?
– Вірте в себе навіть тоді, коли у вас ніхто не вірить. Не бійтеся помилятися. Помилки це досвід. Якщо ви виросли у маленькому місті, це не означає, що у вас немає великих можливостей. Будьте дисциплінованими, працюйте над собою, йдіть до своєї мети і все вийде. Головне, не здаватися.
Анна ДРАГУН
