Вісті Черкащини Переїхала з Бердянська до Тального і відкрила власну пасіку: надихаюча історія жінки, яка продовжила справу роду
У родині Ірини Балан бджолярство поколіннями вважалося виключно чоловічою справою. Прадід, дідусь, тато усі працювали на пасіці, тоді як жінки лише допомагали. Та війна, переїзд із Бердянська до Тального і внутрішнє бажання займатися справою, яка справді надихає, змінили все. Сьогодні Ірина разом із чоловіком Євгеном та доньками Варварою і Настею не просто будує нове життя, вона доводить: якщо горять очі, то немає «жіночих» чи «нежіночих» професій.
У роду Ірини Балан бджоли були частиною життя давно. Бджільництвом займалися виключно чоловіки, адже були переконані: ця справа не для жінок.
– Мій прадід Іван займався бджолами, дід Володимир і тато Валентин теж продовжили цю справу, – розповідає Ірина.
Та попри сімейні правила, її завжди тягнуло до пасіки.
– Мені з дитинства була цікава ця справа, я не боюся бджіл. Зараз дуже багато чоловіків-пасічників захищають нашу країну, а бджілки потрібні для того, щоб життя продовжувалося на нашій планеті. Плюс я шукала для себе таку роботу, де б могла приділяти час і своїм дітям, і хатнім справам… Ось так я вирішила своє хобі бджільництво почати розвивати. Діти ростуть і все менше мене потребують, і я можу більше часу приділяти пасіці.
Каже, коли заговорила про це з чоловіком Євгеном, той підтримав без вагань.
– Він знає: якщо я беруся за якусь справу, то обов’язково доведу її до кінця, – усміхається жінка.
«Дівчата, беріть найкориснішу жувачку»
Дитинство Ірини пахне сонцем, медом і теплими родинними моментами на пасіці.
– Жінки в нашій сім’ї не працювали біля вуликів. Ми допомагали на відкачуванні меду: обрізали рамочки, крутили медогонку. Саме на пасіці працювали мій дід, тато, дядько. І ось я «зламала» цю систему. Зараз я працюю біля вуликів, а мій чоловік стоїть біля медогонки, – розповідає Ірина. Найтепліші спогади про дідуся і дитячі радощі.
– В дитинстві ми з сестрою обожнювали жувати медові стільники. Дідусь казав: «Дівчата, беріть найкориснішу жувачку! Без жодної хімії, тільки користь!» Так ми її і їли одразу свіженьку. А ще моменти викачки меду.
– Пам‘ятаю, як ми із сестрою Аліною любили ласувати щойно викачаним запашним медом. Обов‘язково були присутні у цей час на пасіці. Літо, сонце і золотий нектар на столі. Це такі гарні й теплі спогади дитинства, які я ніколи не забуду.
Пасіка як опора після втрати дому
До Тального родина Ірини переїхала через війну. Починати життя з нуля після Бердянська було непросто, але саме тут народилася нова сторінка, власна пасіка.
– Коли ми переїхали, наша сім’я відчувала підтримку від жителів Тального. Пасіка для нас це справа, яку ми тут почали з нуля. Ми проживаємо своє життя у війні і багато чого контролювати не можемо. А пасіка це якраз справа, де ми бачимо: якщо ти вкладаєш свою працю, свої знання, звісно свої кошти, вона тобі віддячує і ти реально відчуваєш результат. Тому так, пасіка для нас це своєрідна опора.
У бджільництві Ірина бачить не лише родинну традицію, а й виклик самій собі.
– Для мене це одночасно і крутий експеримент: чи зможу? Адже я роблю вже не так, як робив мій дід. Я працюю не з лежаками, в мене корпусна система вуликів. Мені трішки з порадами допомагає тато. Але він зараз служить, тому турбувати часто його не можу. І додає:
– Дуже захоплююче… адже бачити, як завдяки твоїм діям живий організм живе, розвивається, збільшується це неперевершені відчуття.
«Слухай всіх, але висновки роби сама»
Попри те, що Ірина з дитинства була поруч із пасікою, визнає: найбільше випробування – відповідальність.
– Найбільша трудність в бджільництві це те, що жодна книжка, жодний досвідчений пасічник не скаже «як треба». Бджоли це живі створіння, природа дуже мінлива, і це все пов’язане.
Особливо запам’яталася порада одного пасічника.
– Як мені сказав один пасічник: «Слухай всіх, шукай інформацію, читай, але висновки роби самостійно і тільки тоді тебе чекає успіх!» Тобто вся відповідальність за життя і якісну роботу моїх бджілок тільки на мені. І саме це, як для мене, найважче.
Родинна справа, де кожен допомагає
Пасіка для сім’ї Балан спільна справа, де кожен має свою роль.
– Чоловік це моя техпідтримка. Через брак досвіду в минулому році наші перші дев’ять вуликів, які ми купили, були нестандартного розміру. І їх мій чоловік переробляв. Він виготовляє самостійно дно під вулики, дахи, допомагає мені на відкачуванні меду і багато інших справ, де без чоловіка було б важче… А ще від Жені я відчуваю неймовірну моральну підтримку!
Доньки Варвара і Настя поки що більше цікавляться результатом, ніж процесом.
– Дівчата саме до вуликів поки не дуже хочуть підходити і дізнаватися, як же там живуть бджілки. Вони вже чекають на свіжий мед, щоб смакувати ним.
Та коли мама повністю занурюється у роботу, дівчата стають її підтримкою.
– У минулому році, коли влітку в мене було дуже багато роботи на пасіці, хатні справи вони взяли на себе. Могли і перекус приготувати для всієї родини, і порядок підтримували в хаті. Тобто давали мені максимально поглинути у бджільництво і не турбуватися про інші справи.
«Я зрозуміла, що я на своєму місці»
Найособливішим періодом у роботі Ірина називає весну.
– Весна це найособливіше. Те, як після зимівлі бджілки «прокидаються» і починають працювати. Завдяки моїм правильним діям восени бджоли змогли перезимувати. А потім спостерігаю як за місяць бджолосім`я збільшується, росте і розвивається.
Саме один момент став для неї дуже важливим внутрішнім відкриттям.
– Ось цього мені взимку не вистачало, і тільки відкривши вулик після першого обльоту в березні, я зрозуміла, що я на своєму місці, що ця справа мені дійсно подобається. І зараз, коли сім’ї активно розвиваються, дуже приємно бути причетною до їх розвитку і допомагати їм.
Поки пасіка Ірини стаціонарна. Родина лише рік тому почала цю справу, але вже має перші результати.
– У Черкаській області в основному збирають мед у травні-червні: з ріпаку і акації, у липні: коріандровий, липовий, гречаний, різнотрав’я, у серпні: соняшниковий. Це найпоширеніший мед.
– Щоб отримати мономед, наприклад гречаний чи липовий, потрібно мати кочову пасіку, вулики треба вивозити до цих рослин. В нас пасіка поки тільки стаціонарна. Минулого року ми зібрали мед із різнотрав’я і соняшниковий.
Ранній мед цього року качати поки не планує.
– Зараз вже деякі пасічники качають ріпаковий мед, але через те, що планую розширення пасіки, я цього не роблю. При розширенні потрібні кормові рамки, тому цей мед якраз буде потрібен для вигодовування молодих бджілок.
«Не треба ділити на жіноче й не жіноче»
Стереотип про те, що бджільництво не жіноча справа, Ірина сприймає спокійно.
– Так, дійсно, бджільництво це нелегка справа для жінок, але зараз у соцмережах я все більше бачу дівчат-пасічниць. Коли знайомі дізнаються, що в мене своя пасіка, у відповідь чую тільки слова підтримки і захоплення від моєї роботи.
І жінкам, які сумніваються у собі, радить не боятися.
– Перш за все не треба ділити на жіноче, не жіноче, особливо зараз, в наш час. Якщо ця справа вам подобається, якщо від неї у вас «горять» очі – беріть і пробуйте! Кинути можна завжди встигнути, переключитися на щось інше. Гірше це не спробувати те, що хотілося, через осуд оточуючих: «Та це ж не жіноча справа».
Історія Ірини Балан про любов до справи, силу починати з нуля і сміливість ламати стереотипи. Бо інколи достатньо лише одного рішення, аби сімейна традиція отримала зовсім нове продовження.
Анна ДРАГУН
