Сім’я Задорожніх з Тального, які відсвяткували діамантове весілля, поділилися секретами подружнього щастя

Ганна Тимофіївна та Борис Григорович Задорожні з Тального відсвяткували нещодавно діамантове весілля. 60 років разом – як кажуть, душа в душу. На Ганни у квартирі батьків зібралися 4 дітей подружжя (лише Валя з родиною, що проживає у Сімферополі, не змогла приїхати). Внуки, правнуки, куми, сусіди – всі прийшли привітати славну пару з ювілеєм.
Завітали й ми до родини з поздоровленням, щоправда, дещо пізніше. Борис Григорович та Ганна Тимофіївна виявилися щирими, гостинними людьми та приємними співрозмовниками. У їхньому домі панує злагода, взаємоповага та глибоке розуміння. Хоча Борис Григорович, жартуючи, й каже: «мовляв, кохання вже відійшло: думкою ще наче й молоді, але то вже не те, що в молодості», та очі в обох світяться якимось особливим світлом, від якого відразу стає тепло й затишно.
Вони розповідають, як познайомилися на танцях у клубі колгоспу імені Чкалова, що у Тальному. 23-річний статний хлопець Борис гарно грав на гармошці, тому завжди був душею компанії. А 16-річна красуня Ганна, яка прийшла вперше до клубу з подругами із сусідньої Гордашівки, й гадки не мала, що на тих танцях зустріне свою долю. Старостів довго не чекала, скоро й побралися, весілля гуляли як в Тальному, так і в Гордашівці. А далі побігли дні за днями, роки за роками. Практично погодками народилися в родині Задорожніх троє дівчаток: Люда (1961р.), Валя (1963р.) та Катя (1965р.). Коли доньки трохи підросли, Ганна Тимофіївна пішла працювати на маслозавод. Спочатку мила машини, потім працювала в пакувальному цеху, згодом – на вакуумних апаратах. Має більше 20 років стажу. 16 разів її прізвище було занесене на Дошку пошани заводу за сумлінну працю та трудові досягнення. Була також учасницею Всесоюзної виставки досягнень народного господарства у Москві.
Борис Григорович усе життя працював будівельником. «Маслозавод починав з нуля і здавав в експлуатацію, потім пішов у ПМК. Всі 5-поверхівки в місті, вважайте – мої, я доклав до них свою працю. А потім поїхав на Житомирщину, будувати житло для чорнобильців. А як повернувся звідти, то в мене дуже боліли руки: білу цеглину піднімав двома руками. Тому до пенсії доробляв у котельні ПМК. Уже 22 роки на заслуженому відпочинку», – розповідає чоловік. А ще Борис Григорович був свого часу заслуженим донором країни. 90 разів безкоштовно здавав кров, за що нагороджений медалями та дипломами. Зараз має багато вільного часу, аби присвяти себе улюбленому заняттю – риболовлі.
Усе життя вони дбали з дружиною, аби їх 5-ро дітей (окрім 3-х старших дітей мають ще Оксану (1972 р.н.) та Руслана (1974 р.н.) зростали в достатку й любові, поважали та цінували один одного. Такими й виросли діти, вже й самі онуків мають. Мамину вроду та батькову вдачу бачать доньки та син у своїх дітях та внуках. Міцним крислатим дубом розростається їхнє родинне дерево. У Бориса Григоровича та Ганни Тимофіївни 10-ро внуків та 8-ро правнуків і ще чекають поповнення. Батькам більшого щастя й не треба – лише знати, що в їхніх дітей міцні та дружні сім’ї, їх цінують та поважають люди.
З нагоди діамантового весілля діти зробили батькам свято, повбирали їх нареченим та нареченою, навіть «Гірко!» гукали та бажали до 100 років дожити в любові та злагоді.
«У чому ж секрет подружнього щастя?» – цікавимося у подружжя.
– Щоб прожити стільки років разом, треба мати взаємоповагу, прислухатися один до одного і ніколи не ображати свою половинку. У кожній сім’ї бувають непорозуміння. Були вони й у нас, особливо коли діти були малими. Але щоб я її хоч пальцем торкнув, такого не було й не буде. Другий раз бабуля кричить на мене, я візьму гармошку, заграю – відразу настрій вгору. Головне прощати один одному, – радить Борис Григорович, ніжно пригортаючи свою рідненьку бабулю (саме так він її і кличе).
Ганна Тимофіївна ж переконана, що саме від жінки залежить, чи складеться щасливим шлюб: «Багато чого залежить від дружини. Вона, щоб там не було, має залишатися берегинею домашнього затишку, вміти підтримати чоловіка та стесувати гострі кути. А ще ми завжди жартуємо, аби веселіше було в світі жити».

Ліна ЯЛОВСЬКА