Священник ПЦУ розповів, чому вирішив збудувати новий храм у Лисянці

На вулиці Тракторній у Лисянській громаді колись переобладнали стареньку хатинку-мазанку під Божий дім. Там завжди пахло ладаном і сушеною м’ятою, там роками трималася молитва лисянських вірян. Вони понад усе хотіли молитися своєю рідною мовою. І – мріяли про справжній Храм. Просторий, світлий, справді український. Це стало можливим, коли священником тут став отець Іван Мазур, який до цього служив у храмі Петра і Павла у Львові. Він і став ініціатором, натхненником і архітектором будівництва церкви Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ.

«Грошей на професійного архітектора у нашої маленької парафії не було. Тому я одного вечора взяв до рук простий олівець, тихо прошепотів: «Допоможи, Господи», і – заходився креслити сам. Вечорами я перетворювався з душ пастиря на будівничого. Вираховував кожен міліметр, кожен радіус майбутньої бані і пропорції вікон. Я знав, що на цих кресленнях не буде чужих, нав’язаних нам з півночі «цибулин». Лише чисті, стрімкі лінії по бані, що тягнуться до неба.

Зразу після нашого престольного храмового свята на Покрову ми взялися за роботу. Грошей збирали, як то кажуть, усім світом: хтось віддавав останню гривню з мізерної пенсії, хтось передавав допомогу з інших областей України та з закордону, дізнавшись про нашу мрію. В один із перших днів парафіяни дружно зібралися на будівельному майданчику. Ми взялися за роботу й почали копати канавки для фундаменту нової церкви. Головним капіталом нашої громади стали наші власні мозолясті руки. Коли стіни храму нарешті піднялися вище людського зросту, на нашу землю прийшла велика війна. Навколо панували тривога й біль, але ми не зупиняли будівництво ні на день. Навпаки, стукіт наших молотків став маніфестом: ми стоїмо, ми будуємо, ми живі, і ми будемо переможцями в цій війні. Бо з нами Бог», – згадує Іван Мазур.

Внутрішнє оздоблення церкви вирішили, вперше в Україні, зробити особливим – без фабричного золота. Іван Мазур попросив свою доньку-художницю допомогти з іконами, так як вона дуже любила малювати і мала певну освіту для іконопису. А місцеві майстрині принесли до церкви свої найкращі вишиті рушники. Шполянські ковалі викували такий іконостас, що здавався не важким залізом, а невагомим мереживом із металу.

Восени 2022 року над Лисянкою вперше залунав дзвін нового храму, який першим на Лисянщині стане храмом ПЦУ. На освячення зійшлося стільки людей, що подвір’я перед церквою здавалося суцільним морем із вишиванок та хусток. Священник і будівничий тоді сказав: «Ми збудували цей дім не з каменю. Ми збудували його з нашої віри, нашої мови і нашої любові до ближнього. Тепер тут завжди звучатиме українське слово»

Нещодавно в церкві Покрови Пресвятої Богородиці побував архієпископ ПЦУ Харківський і Полтавський Афанасій. Те, що він сказав, справді безцінне: «Я завжди ставлю за приклад лисянську християнську громаду, буваючи в церквах. Вас мало, але ви такі дружні, завзяті. Сильні духом, ви довели всім, що коли надіятися на Бога і не чекати манни з неба, а самим братися за діло, то нічого неможливого немає».

Іван СМОЛІЙ

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!