Тальне на шевченківській карті: від згадки в повісті до історичних гіпотез

Коли ми згадуємо Шевченкові шляхи Черкащиною, уява одразу малює Моринці, Керелівку, Канів, Черкаси. На цьому тлі Тальнівщина зазвичай залишається в тіні, а знання про неї зводяться до поодиноких фактів. Проте навіть ці уривчасті свідчення й поетичні згадки відкривають дивовижну сторінку нашого краю. Де ж межа між художньою вигадкою й справжніми слідами Кобзаря на тальнівській землі? Спробуймо відшукати істину без зайвих прикрас.   

Чому проза Тараса Шевченка звучить чужою мовою?

Сьогодні, коли ми повсюдно очищаємо простір від мови окупанта, російськомовні повісті нашого великого земляка можуть викликати подив або й внутрішній спротив. Проте погляд крізь призму тогочасної епохи знімає всі суперечності. Проза поета – не вибір серця, а жорстока реальність імперського тиску.

На засланні, під суворим наглядом, митець не мав жодного шансу видати бодай рядок рідним словом. Тож чужа мова стала ВИМУШЕНИМ інструментом, єдиним легальним способом достукатися до читача й донести свої смисли. Це була спроба говорити з імперією її ж зброєю, але з питомо українським наповненням. Недарма ті твори Шевченко підписував Кобзар Дармограй, ніби закодовуючи власну ідентичність у чужі літери.       

Нині ми витісняємо російську як мову агресії. Водночас прозовий спадок Кобзаря залишається свідченням епохи. Навіть у неволі, серед глухого чужого оточення, поет подумки повертався в Україну. І хоча згадка про наше Тальне в його тексті може здатися випадковою, вона залишає по собі загадку: що це – звичайний географічний орієнтир чи ледь помітний слід реальних відвідин нашого краю?

Науковий вимір шевченківських доріг

Чи справді Тарас Шевченко ходив дорогами Тальнівщини? Це запитання довго викликало суперечки, але сучасне краєзнавство нарешті спирається на сухі факти. Про перебування Кобзаря на наших теренах свідчать авторитетні видання: другий том «Шевченківського словника» 1977 року з картою його мандрівок і дослідження Миколи Ткаченка «Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка», де відстежено червневу подорож поета 1845 року на Звенигородщину та його повернення до Києва.

Ці праці дають нам надійне підґрунтя, але водночас вимагають тверезості: єдиною точкою на карті сучасної Тальнівщини, де достеменно бував поет, є лише  місто Тальне. Натомість жодних історичних свідчень, які доводили б його зупинки чи відвідини довколишніх сіл, наразі немає.

Чому ж пам’ять зберегла лише Тальне?

Відповідь криється в логіці тогочасних подорожей. Маршрути Кобзаря пролягали здебільшого через великі містечка, пов’язані з державними дорученнями. Попри його активні переїзди навколишніми землями, і народні перекази, і документи вказують саме на Тальне. Воно було логістичним вузлом усього краю, тож оминути його, рухаючись тогочасними трактами, мандрівник просто не міг.

Слід Кобзаря: версти, листи та заповідні образи Тальнівщини (Розповідь Світлани Проценко, директорки Тальнівського музею історії)

Дослідники сходяться на думці, що Тарас Шевченко, найімовірніше, відвідав Тальне влітку 1845 року. Про це свідчать і мандрівна карта в авторитетному «Шевченківському словнику», і хроніки Миколи Ткаченка, який покроково відстежив його червневу подорож  на Звенигородщину й повернення до Києва. Та й сам Кобзар добре знав наше місто. Його перша письмова згадка про Тальне з’являється далеко від дому – серед безкрайнього оренбурзького степу, під час виснажливої солдатської служби. У січні 1854 року Шевченко пише своєму другові, польському художнику Броніславу Залеському: «Земляка із Тального і Михайла Сераковського обійми і поцілуй так, як я б його поцілував».

Хто ж був цим таємничим земляком?

Історик Леонід Большаков у книжці «Пошук заповідного» розгадав цю загадку. Ідеться про Євстафія Середницького. Він народився в багатій дворянській родині на Чигиринщині, брав участь у польському повстанні, а за причетність до таємного визвольного гуртка Шимона Конарського потрапив у заслання до того ж Окремого Оренбурзького корпусу. Взимку 1849 року доля звела їх із Шевченком. Чоловіків миттєво зблизило щемливе почуття земляцтва, адже вони виросли в одному краї.

Від Тального, де згодом оселився Середницький, до рідних Шевченкових Моринців було якихось сорок верст. Спільні спогади про Черкащину надихали обох у далеких степах. Поет щиро прив’язався до Євстафія і пізніше в листах не раз передавав йому найтепліші вітання: «Кланяйся Середницькому…», «Цілую Євстафія».

Спогад про наше місто оживає і на сторінках повісті «Прогулянка із задоволенням і не без моралі». Герой твору, у якому легко впізнати самого автора, гостює в Будищах під Лисянкою. Милуючись рідними краєвидами, він ніби духовним зором осягає весь простір навколо: «Мені здавалося, що я бачу на нескінченному небокраї і Звенигородку, і Тальне, і навіть саму Умань».

Шевченко та Їжакевич

Дивовижно, як поетове слово згодом відгукнулося в долі нашого славетного земляка – уродженця села Вишнопіль, народного художника Івана Їжакевича. Він навчався в тій самій Петербурзькій академії мистецтв, де ще жили свіжі спогади про Кобзаря від людей, які знали його особисто. Цей духовний зв’язок визначив увесь творчий шлях майстра. За своє життя він створив грандіозну художню шевченкіану – майже 200 полотен й ілюстрацій, причому образи для них він брав прямо з тальнівської землі.

Коли наприкінці XIX століття художник ілюстрував «Перебендю», прообразом легендарного сліпого кобзаря став його власний батько – вишнопільський хлібороб Сидір Їжакевич. Пізніше цей ескіз переріс у масштабне полотно до ювілейного видання 1939 року, яке увійшло до скарбниці українського мистецтва. Для знаменитої ілюстрації до вірша «І виріс я на чужині…» художник змалював сивого діда зі свого вишнопільського сусіда Сидора Рябоконя. А на малюнку «Рано-вранці новобранці» виразно проступають південні околиці рідного Вишнополя.

Шевченківська тема супроводжувала Їжакевича до останніх років. Лише за мотивами «Катерини» він написав тринадцять картин, а його хрестоматійний «Тарас-пастух» («Мені тринадцятий минало») став рідним для кожного українця. Уже на схилі віку, у 1958 році, майстер разом зі своїм учнем Федором Коноваленком наново проілюстрував пророче шевченкове послання «І мертвим, і живим…».Так у лініях, кольорах та обличчях тальнівців назавжди закарбувався живий генетичний код Кобзаревого слова.

Попри те, що сухі архівні папери зафіксували перебування Шевченка лише в самому місті, його постать давно переросла офіційні циркуляри. Поезія увійшла в усну народну традицію, пісенну спадщину й культурний побут сіл усієї Тальнівщини. Цей зв’язок крізь віки не перервався.

Найбільший пам’ятник Кобзарю в Тальнівській громаді

Особливою пам’яттю про Тараса Шевченка та одним із найвагоміших дарунків для громади став пам’ятник Великому Кобзарю, споруджений з ініціативи та за кошти благодійника Володимира Мовчана біля навчально-виховного комплексу в Кривих Колінах. Його освячення відбулося 21 листопада 2009 року під час відкриття новозведеного Центру культури та духовності. На урочистість зібралися жителі села та численні поважні гості, серед яких були тодішній Президент України Віктор Ющенко, голова Черкаської обласної державної адміністрації, єпископ Черкаський і Чигиринський Іоанн, голови районних державних адміністрацій Черкащини та інші високопосадовці. Пам’ятник, який є найбільшим пам’ятником Тарасу Шевченку на території Тальнівської громади, й сьогодні нагадує про силу українського слова, історичну пам’ять та любов до рідної землі. На його постаменті викарбувані особливо близькі Володимиру Петровичу рядки Кобзаря: «…У те найкращеє село. У те, де мати повивала, Мене малого…». Тоді ж, виступаючи на відкритті, Президент України Віктор Ющенко наголосив, що пам’ятник Тарасу Шевченку «підноситиме кожного з вас», пробуджуватиме національну гордість і гідність та повертатиме історичну свідомість.

У центрі міста теж є пам’ятник Тарасу

Нині в Тальному, на тій самій історичній Торговиці, де колись торгувалися й сперечалися, ділилися новинами та переказували чутки, зеленіє затишний міський сквер. У його центрі є пам’ятник Тарасу. Він і тепер дивиться на місто, чиє ім’я колись виводив на папері в далеких степах, віддаючи шану тамтешньому землякові, і яке згодом малював у своїй уяві на нескінченному рідному небокраї.

Джерела для подальшого вивчення:

Вадим Мицик. «З добрими людьми по чесній дорозі» (Київ, 2013) – розділ «Тарас Шевченко в нашім краї».

Вадим Мицик. «Виднокрай» (Київ, 2010) – розділ «З іменем Кобзаря».

«Великий Кобзар і Тальнівщина» (Тальне, 2011) – літературно-мистецький альманах.

«Шевченківський словник» у двох томах (Київ, 1977) – картографічні й біографічні довідки.

Микола Ткаченко. «Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка» – хронологія червневої подорожі 1845 року.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!