Ваша думка

Ми поспілкувалися з людьми та запитали їхньої думки про те, як вони ставляться до зауважень: чи доводилося робити їх комусь та якою була реакція людей, як реагують на зауваженні з боку інших самі. Що нам відповіли, далі:
– У супермаркеті переді мною на касі стояв чоловік. У нього була маска на одному вусі, добросовісно не одягнута. Касир зробила чоловіку зауваження, щоб той одягнув. На ці слова покупець почав кричати, обурився, що, типу, нехай інші вдягають ті маски, хто хворіє. А він здоровий – йому не треба! Чоловіка попередили, що виставлять на вулицю. Він – нуль реакції. І вже немолодий. Що ми хочемо з молодшого покоління, з кого ж їм приклад брати?
Любов, м. Тальне
– Ця ситуація була біля «АТБ» пізно увечері. Молоду жінку підлітки закидали петардами. Та ще й слівця гостренькі на її адресу посилали. Якось реагувати побоялася: дітей було багато, вели вони себе вкрай неадекватно. Хто його знає, що в тих головах. Хай би молоді робили зауваження. А мені вже сьомий десяток пішов. Але з молодих людей так ніхто й не звернув уваги на цей інцидент.
Тетяна, м. Тальне
– На все треба реагувати нормально. А зауваження робити треба. Якщо дійсно є за що.
Михайло, м. Тальне
– Я страшенно не люблю зауважень, нервуюся, коли мені їх роблять, і тому сама стараюся ніколи ними не зловживати. Що це дасть? Люди все рівно не міняються, в кожного своя картина світу, звички.
Валерія, Катеринопільська громада
– Так, роблю зауваження і постійно потім за них «вигрібаю». То хтось з друзів образиться, то дружина. Вже не раз зарікався цього не робити, але щось примушує. Ось, приміром, на базарі сказав продавщиці, що її потовчені мандарини аж ніяк не коштують сорок гривень. Було що слухати. Думаю, я пішов, а вона ще довго всім «переповідала» мій родовід. Дурна звичка.
Денис, Єрки
– Все залежить від того, як зробити зауваження. Якщо з позицій зверхності, то жди біди, а коли з метою підказати, як краще, бажанням допомогти, то людина зрозуміє, оцінить. Я, коли роблю комусь зауваження, завжди дотримуюсь другого способу. Щоправда, трапляються інколи й непорозуміння. Дехто тільки й чекає, щоб його зачепили.
Катерина, Мокра Калигірка
– Одного разу я була в АТБ в Тальному і сама отримала зауваження від охоронця, бо маска не закривала ніс (пітніли окуляри, тому я приспустила). На зауваження я, звісно ж, зреагувала і маску надягла, як слід. АЛЕ! За кілька днів ходжу я по АТБ, у залі повно людей і один чоловік ходить без маски. Ну, думаю: «Може, на хвилинку заскочив, щось терміново потрібно». Та ні, ходжу по залу хвилин 20 і знову його зустрічаю. Від охорони жодних зауважень. Так сталося, що я стою після цього чоловіка в черзі. Касирка його обслуговує, наче так треба: жодного слова, жодного докору чи зауваження про порушення правил. Мене це, звичайно, зачепило. Я питаю у касира: «Чому Ви його обслуговуєте, коли він без засобу індивідуального захисту?» Відповідає мені не касир, а жінка цього чоловіка (стоїть в масці): «Це я купую, не він». Впізнаю в ній співробітницю АТБ. А той її чоловік почав згадувати і Конституцію України, і порушення свободи дій людини, бо йому наказ Міністерства охорони здоров’я – не закон. Я була не рада, що його зачепила. Мене найбільше обурило те, що перед цим охоронець мені робив зауваження, бо маска не щільно прилягала, а чоловікові їхньої співробітниці можна ходити взагалі без маски. Є закон – дотримуйтесь! Не дотримуєтесь – відповідайте за свої дії.
Тетяна, м. Тальне
– Ходжу я по магазину перед своїм Днем народження, покупок багато, тому ходжу довго. Весь час якась висока жінка постійно ходить біля мене, штовхається, тулиться… І в чергу вона стала за мною (як на зло). Про дотримання дистанції немає й мови – притулилась до мене то з лівого боку, то з правого. Я підходжу ближче до каси і вона штовхає мене. Повертаюсь до неї, прошу: «Зберігайте дистанцію, не торкайтесь мене». Ця жінка каже, що спішить на автобус, тому правил їй нема коли дотримуватись. Кажу, що, торкаючись до мене, ви ближче до автобуса не будете. Цитую відповідь жінки: «В мене автобус, не треба мені твої правила, ти ще мені будеш тут щось розказувати, корова?» (Нецензурну лексику виключено). Пропоную стати поперед мене, якщо вона так спішить. Вона принципово відмовляється. І далі тулиться до мене. Нарешті підійшла моя черга, вдалось відійти на інший бік, складати сумки. При цьому гнівні коментарі жінки продовжуються. Насправді, не знаю, чи дійсно вона спішила, чи то їй не вистачало тактильного контакту, чи щось з сумки хотіла витягти, адже вона в мене майже відкрита, там лише кнопка, без блискавки… Люди, є правила, є закон – дотримуйтесь. Навіть без коронавірусу неприємно, коли хтось навмисне торкається, тулиться, а тут ще й епідемія.
Наталія, м. Тальне
– Я сільський житель, а не міський: у маршрутках не їжджу, у магазин теж практично не ходжу. А що у селі: якщо собаки не бігають бездоглядно, то вже добре. Я взагалі живу за принципом: «Не чіпай г***, не буде смердіти!»
Володимир, с. Мошурів