Тальнівська громада попрощалася з Василем Демчуком, який загинув на Курщині

Василь Демчук народився у селищі Єрки. Дитинство його минало у багатодітній родині, де життя не завжди було простим. Змалку він пізнав, що таке долати труднощі, бути відповідальним і самостійним. Та попри непрості обставини, родина залишила у ньому розуміння важливості людської підтримки, взаємоповаги та любові до близьких. Ці прості, але важливі життєві цінності згодом стали частиною його характеру. У житті не боявся жодної роботи. Працював різноробочим, працював у різних сферах, шукав свій шлях, набував професійного і життєвого досвіду. У 2014 році приїхав до сестри Тетяни в село Романівка Тальнівської громади. Тут і залишився жити разом із сестрою та мамою. Для односельців, для тих, хто його знав, Василь був простою, щирою і доброю людиною. Привітним, чуйним, порядним. Він не проходив повз чужу біду. Якщо міг допомогти – допомагав.

Для мами Тетяни Олексіївни він був люблячим сином. Для сестер Тетяни та Діани, брата Богдана— близькою людиною, частиною їхнього життя.

А потім у його життя увійшла війна. 10 листопада 2024 року Василя Демчука призвали на військову службу за мобілізацією Четвертим відділом Звенигородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Черкаської області.  З цього дня в його житті почався зовсім інший період — військовий, складний і відповідальний. Він став стрільцем-снайпером 3-го аеромобільного відділення, 2-го аеромобільного взводу, 2-ї аеромобільної роти аеромобільного батальйону. Позивний «Каспер» став його військовим ім’ям, під яким його знали побратими. Василь залишив звичне життя та пішов туди, де щодня було небезпечно. Він не розповідав рідним про все, що доводилося переживати, — напевно, не хотів, щоб вони хвилювалися ще більше. Він виконував свій військовий обов’язок там, де був потрібен, розуміючи, що війна — це не далеке поняття з новин, а реальність, у якій доводиться ризикувати власним життям…Він свідомо став на захист України.

Не заради слави. Не заради нагород. Він захищав свою землю, свій дім, своїх рідних. Захищав можливість для нас жити у своїй країні, працювати, виховувати дітей, будувати плани на майбутнє. Василь мріяв про Перемогу. Мріяв про мир. Про те, щоб Україна жила, розвивалася і розквітала. І заради цього він залишався на передовій. 1 березня 2025 року під час виконання бойового завдання Василь загинув внаслідок удару FPV- дрона противника. Це сталося на території Курської області, у Суджанському районі, неподалік населеного пункту Мала Локня. Та родина ще довго не знала цієї страшної правди. Для них Василь залишався зниклим безвісти. Тому почалося те довге, виснажливе чекання, яке тривало понад рік. Рідні молилися за нього і вірили, що він живий. Що одного дня з’явиться на порозі дому — рідний, такий, якого вони чекали весь цей час…

І лише 10 серпня 2026 року родина отримала сповіщення, яке підтвердило найстрашніше – загибель Василя. Для всіх нас сьогодні це вже відомий факт. А для його рідних це був той момент, коли надія, яку вони берегли понад рік, остаточно згасла. Вони чекали Василя живим. А сьогодні проводжають його в останню земну дорогу. Наш мужній Герой віддав своє життя за Україну.

Шановна родино! Прийміть від усіх нас найщиріші слова співчуття.

У цю страшну хвилину ми схиляємо голови разом із вами. Розділяємо ваш біль і скорботу. Василь віддав життя, захищаючи Україну. Наш обов’язок не забути його.

Вічна пам’ять і вічна слава Захиснику України Василю Демчуку!

Пресслужба Тальнівської МТГ

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!