Спільна справа під одним дахом: як у Тальнівській гімназії №3 збирають допомогу військовим

У маленьких закладах освіти усе інакше: тут усі на виду, тому чужа біда швидко стає спільною. Коли в коридорах Тальнівської гімназії №3 з’являються картонні коробки й пластикові торбини, то нікому нічого не треба пояснювати: їхнє призначення зрозуміле без слів. Минулої п’ятниці передали черговий вантаж для фронту волонтерам Людмилі Перцевій та Олегу Цимбалу. Про нинішнє життя закладу й те, чому тут не чекають гучних зборів, а щодня роблять власну справу, розповів директор гімназії Олександр Польовий.

Математика спільних зусиль

Усе починається з коротких дзвінків або зустрічей на ходу. Олег Цимбал –  колега по вчительському цеху. «Ще у вересні він обмовився, що хлопцям на передовій потрібні провізія й спорядження, – пригадує Олександр Дмитрович. – Ми одразу порадилися з учителями. Далі класні керівники написали в батьківські чати: розповіли, що саме збираємо і скільки маємо часу».

Відгукнулися миттєво й першокласники, які щойно звикли до портфелів, і педагоги з багаторічним стажем. Картонні коробки повнішали щодня. Туди складали печиво, цукерки, поживні батончики, чай, каву й швидкі обіди. Поруч із їжею з’являлося практичне: теплі шкарпетки, міцні робочі рукавиці, газові балончики для пальників. І дитячі малюнки й листи, без яких не обходиться жодна відправка. «Ці скарби учні приносять самі, без окремих прохань чи нагадувань, – каже директор. – На фронті їм радіють невимовно».

«У нас третина батьків воює»

Рівнятися на великі міські школи в гімназії не беруться. Власні сили оцінюють тверезо, але від роботи ніхто не ухиляється. «Заклад наш не великий, тому оголошувати великі збори так часто, як перша чи друга школи, ми не маємо змоги, – пояснює Олександр Польовий. – Але коли чуємо прохання від Людмили Іванівни чи Олега Івановича, то відгукуємося завжди».

За цією регулярністю – мовчазне розуміння, що не потребує довгих розмов. «Я повсякчас кажу колегам: якщо не ми, то хто? Тим паче у нас третина батьків зараз на фронті. Звісно, у родинах є свої турботи, багато хто підтримує рідних напряму, але більшість усе одно віддає частину сюди, бо біду знають в обличчя», – підкреслює Олександр Польовий.

Підтримка буває різною. Взимку, коли з передової попросили чогось гарячого й ситного, у закладі закипіла робота: наварили й передали захисникам чималу партію домашніх вареників із шкварками.

Ярмарки заради спорядження

Окрім пакунків із провізією, у гімназії мають сезонну традицію – благодійні ярмарки навесні й восени. У такі дні на шкільному подвір’ї чи в коридорі стає гамірно, бо учні, батьки й учителі продають домашні страви й вироби ручної роботи. Усе це для того, щоб зібрати гроші на технічні потреби бійців.

«Ці кошти ми спрямовуємо суто на спорядження, – розповідає Олександр Дмитрович. – Нам допомагає Віталій Присяжнюк. Він батько нашого учня, демобілізований військовий, який тепер волонтерить. Коли маємо суму з ярмарку, він підказує, що саме зараз «горить» на передовій або сам купує і відвозить це хлопцям».

Наприкінці розмови директор гімназії підсумовує те, про що тут думають щодня:

«Хочеться, щоб усі наші захисники повернулися додому живими й неушкодженими. Щоб усе це нарешті закінчилося, і батьки знову були поруч зі своїми дітьми».

Наприкінці розмови директор гімназії висловлює щоденну мрію всієї України: «Хочеться, щоб усі наші захисники повернулися додому живими».

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!