До Тального завітала Тамара Горіха Зерня: презентація в «стінах роману»

Місто занурилося в атмосферу великої літератури. Тридцятого серпня до Тального завітала одна з найяскравіших письменниць сучасної України, лауреатка Шевченківської премії Тамара Горіха Зерня. Про це напередодні розповіли на сторінці Палацо-паркового комплексу графів Шувалових у фейсбуці.

Цей приїзд розхвилював місцевих жителів, адже старовинний Тальнівський палац свого часу надихнув авторку й став головним тлом для сюжетних лабіринтів її детективного роману «Принцип втручання». На мить здалося, що персонажі книги зійшли зі сторінок просто в реальність.

Розмову вела донька пані Тамари – історикиня й громадська діячка Марія Воротило, яка вміє захоплювати з першого слова. Вкупі з мамою вона тримала увагу залу: розпитувала  про таємниці створення книги, допомогла зазирнути за лаштунки творчості й розділити радість зустрічі. Додому тальнівці поверталися окриленими, тримаючи в руках романи з теплими побажаннями й автографами.

Шлях до слова

Письменниця зізнається: понад двадцять років вона перекладала економічні праці з англійської й ніколи не плекала письменницьких амбіцій. Усе перевернув Майдан. З початком російського вторгнення вона стала військовою волонтеркою і на власні очі побачила фронт: «Я не лише збирала гроші та речі, а й сама їздила на передову. Тобто тут, у тилу, вирував цей дикий волонтерський рух, а ми везли все безпосередньо в зону бойових дій. Тоді вона була зовсім іншою, ніж тепер».

Цей болючий досвід надихнув її написати дебютну книгу про любов і війну. За свій перший роман «Доця» у 2022 році авторка отримала найвищу нагороду – Національну премію імені Тараса Шевченка. Нині цей твір перекладений багатьма мовами й мандрує світом, відкриваючи іноземцям правду про події в Україні.

Цей візит дав тальнівцям рідкісну можливість не лише погортати книжки, а й зазирнути в душу самої письменниці, почути її думки й відчути справжню історію творчого злету.

Історія «Принципу втручання»

Свій другий роман Тамара Горіха Зерня створювала під час карантину. Той рік цілковито віддала роботі й уперше дозволила собі розкіш, недоступну багатьом авторам, – писати без упину й поспіху. Письменниця двічі залишала родину й усамітнювалася в селі на Сумщині, де залишалася сам на сам із думками й клавіатурою. Детектив народився з цієї тиші.

Найважчим у роботі, за словами авторки, було зафіксувати внутрішні зсуви, які приносить із собою війна: «Вона змінює всіх – і загартованих її вогнем, і байдужих, які намагаються її не помічати. Навіть не знаю, кого в підсумку війна ламає дужче і хто постраждає більше в майбутньому: оборонці, які відвоювали, чи люди, котрі всі роки вдавали, ніби нічого не бачать».

Палац з єдинорогом єдиний на Черкащині

У самому романі авторка не розкриває назви палацу. Утім, вона певна: люди з мінімальним знанням тутешньої топографії одразу впізнають його за єдиною підказкою – єдинорогом, що прикрашає головний фасад Мисливського палацу Шувалових. Саму ж Черкащину письменниця вважає найзагадковішим куточком України, де яри, ліси й дороги дихають таємницями, а земля століттями збирала навколо себе святині, місця сили та шевченківські спогади.

Щоб достовірно змалювати палацові інтер’єри, письменниця приїздила сюди двічі. Під час однієї з таких мандрівок сталося містичне: «Удома чоловік показав мені знімок, від якого мороз пішов шкірою. На світлині я стою біля величезного старовинного дзеркала в холі. А позаду, крізь напіввідчинені дверцята комірчини, чітко видно силует дитини у кептарику й чепчику. Маля ніби стояло й виглядало мене, хоча в порожньому палаці, крім нас, не було ні душі».

Авторка описувала це місце з величезним захватом та любов’ю. Вона вірить, що палац здатний привабити тисячі дослідників і мандрівників, котрі вміють відчувати тонку, невидиму красу світу.

Новий образ в українській літературі

В образі головної героїні Станіслави втілено риси матері письменниці. Тамара Горіха Зерня переконана, що такий характер – абсолютно новий для нашої літератури, проте невдовзі він стане дуже близьким багатьом, адже точно відбиває сьогодення.

Станіслава –  розумна жінка, яка не прибідняється, не маніпулює і не ховається за вигаданими слабкостями. Вона чітко знає свої переваги, усвідомлює власну силу й користується інтелектом у своє задоволення, не оглядаючись на чужі оцінки й не питаючи дозволу. Свою успішну кар’єру жінка побудувала в царині, яку звикли вважати чоловічою. Цю рису авторка списала з реальної жінки, котра свого часу не злякалася стереотипів про «нежіночу» математику й робила те, що любила.

Поруч із професійним успіхом у романі постає важка тема переживання втрати. Чоловік Станіслави загинув на фронті, встигнувши повоювати лише кілька днів. Уже після його загибелі героїня дізналася про зраду. Це знання стало страшним випробуванням. У неї залишилися тисячі запитань, які тепер немає кому поставити, і море невисловленого болю, який уже ніколи не вдасться проговорити.

Нас тримає віра

У розмові з тальнівцями Тамара Горіха Зерня порівнювала перші роки АТО з нинішньою великою війною. Масштаби трагедії стали іншими: сьогодні країна плаче за тисячами полеглих синів, чоловіків та батьків, а материнське й удівство горе торкнулося чи не кожної родини. Вони віддали життя не лише за волю України й спокій рідних, а й за байдужих, які досі намагаються відгороджуватися від чужої біди. Та попри весь цей невимовний біль, письменниця непохитно вірить у наш тріумф.

Фінал її роману залишає сильний, символічний посмак: наприкінці книги головна героїня Станіслава біля стін палацу танцює на могилі уявного Путіна. Цей образ став пророчим посланням для всіх слухачів. «Я вірю, що ми з вами обов’язково станцюємо цей танок, – звернулася до зали Тамара Горіха Зерня, – що на всіх нас чекає велика полька на руїнах імперії».

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!