Черкаські сторінки світла: як тальнівські філологи їздили по ліки для душі

Коли буденні тривоги виснажують, серце шукає розради в живому слові та спокійній розмові. Днями вчителі з Тальнівщини залишили шкільні кабінети, щоб зануритися в затишок Черкаської обласної бібліотеки для дітей та юнацтва імені Василя Симоненка. Цю мандрівку для керівників мовно-літературних спільнот організували Валентина Качан – консультантка Тальнівського центру професійного розвитку педагогів, та Світлана Січкар, завідувачка лабораторії гуманітарних дисциплін обласного інституту післядипломної освіти.

Подорож, яку назвали «Від століття до століття: літературна Черкащина», стала зустріччю близьких по духу людей. Час тут ніби уповільнив свій біг серед обіймів, аромату кави й неспішних розмов про те, як книга повертає нам внутрішній спокій і дарує надію.

Життя серед книг

Симоненківська бібліотека вразила гостей своїм розмахом. Вона давно стала серцем культурного життя міста, де щороку влаштовують понад двісті зустрічей, виставок і літературних вечорів.

Ділячись думками, Валентина Качан не стримувала емоцій: «Тут усе нагадує гомінкий вулик, де за кожними дверима вирує рух, а не панує звична тиша книжкових стелажів. Коли бачиш, як горить справа в руках письменників і бібліотекарів, як вони знайомлять читачів з нашою літературою – від Розстріляного Відродження до сучасності, то серце радіє. Повертаємося до учнів з неймовірним натхненням».

Півстоліття черкаського слова

Під час зустрічі педагоги доторкнулися до витоків літературного руху нашого краю. Місцеве крило Спілки письменників України ще п’ятдесят два роки тому заснував поет Микола Негода. Відтоді це об’єднання згуртувало довкола себе талановитих краян і сьогодні налічує понад п’ятдесят творців слова. 

Учасники мандрівки згадували визначних земляків, чиї імена назавжди вросли в історію української словесності: Василя Доманицького, Агатангела Кримського, Сергія Єфремова, Михайла Драй-Хмару, Павла Филиповича й Олексу Влизька. 

Світло Ігоря Забудського

Щемливою сторінкою зустрічі стали спогади про поета й художника Ігоря Забудського, якими поділилася письменниця Катерина Вербівська. Його доля – то дивовижна стійкість. Прикутий з десяти років до ліжка після важкої аварії, він знайшов у собі сили творити: вимальовує пером і тушшю величні сосни Сокирного, дивовижних рослин і тварин, а також  пише вірші й кожного зустрічає з доброю усмішкою.

Коли гості приносять йому ласощі, Ігор одразу ж пропонує: «Сідай, розділяй на двох і будемо смакувати!». Для нього не важать чини чи звання – у його кімнаті всі  рівні й бажані.  Світло цієї людини живе в його книгах, зокрема «Лісова прем’єра», «Завтра моє» й «Малюнки долі».

Від Анкориджа до нової збірки: зустрічі з авторами

Особливим дарунком для вчителів стало спілкування із сучасними майстрами слова. Тетяна Брукс, яка дванадцять років прожила в далекому Анкориджі

на Алясці, а нині живе на Черкащині, заворожила своєю щирістю. Письменниця вільно володіє трьома мовами, майстерно поєднує в прозі детективні сюжети, містику й глибокі романи, перекладає праці Василя Пахаренка, а її книга «Бережіть янголів своїх» відгукнулася кожному як щось глибоко особисте.

Журналіст і поет Федір Пилипенко поділився найпотаємнішим – читав вірші з рукопису майбутньої збірки «Принади випростаних крил». Його поетичні рядки давно здобули власне життя в піснях, а твір «Хвилина мовчання» неодноразово виконував Ансамбль пісні і танцю ЗСУ.

Катерина Вербівська, чия збірка «Нестишиме» відзначена премією імені Василя Симоненка, дарувала слухачам такі тонкі й влучні образи, що вони миттєво розходилися на цитати.

Ліки для душі

Наприкінці зустрічі освітяни мали час побути разом за кавою, роздивитися виставку місцевих аматорів та обговорити задуми для майбутніх уроків.

Підсумовуючи мандрівку, Валентина Качан зауважила: «Цей день повернув усім нам відчуття опори. Ми щодня живемо в невимовній напрузі, тому можливість бодай на мить відновити сили й заспокоїти серце – неоціненна. Побачене переконує, що літературне життя Черкащини триває, дає нам внутрішню міцність і тримає нас».

Хвилиною мовчання вчителі вшанували пам’ять полеглих за Україну. Присутні відчувають глибоку вдячність воїнам, завдяки яким у тилу продовжується життя: відкриваються двері шкільних класів, звучить рідне слово, а діти мають майбутнє.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!