Яку таємницю береже могила в Губському лісі

Під час Другої світової у Смільчинцях на Лисянщині, в колгоспній конюшні німці восени організували концтабір для євреїв. Зібрали їх з кількох навколишніх районів. Щодня виганяли на роботу. В’язні рубали ліс, вкладали колоди, скручували їх між собою, у прогалини вкладали гілля на дорогу для проїзду техніки по бездоріжжю. Для морально й фізично виснажених людей це була важка робота, тому вона йшла повільно, неякісно. Наглядачі лютували, люди плакали. Місцеві, які ніколи не бачили такого знущання над людьми, принишкли по хатах. І все ж, хто ближче до шляху, носили їм їжу. Охороняли поліцаї. Деякі відверталися, дозволяючи передати харчі. Іноді сміливіші забігали до хат, щоб погрітися чи напитися. Але ненадовго. За це били. У таборі було двоє дівчат, які знали німецьку – Роза і Зоя. Один із охоронців якось попередив їх: «Дівчата, втікайте! Вночі вивезуть усіх. І ви знаєте куди…»

«Їх втекло, як розповідали старожили, шестеро. Переховувалися тут таки, у селян. Головне, щоб ніхто не видав. Їх не шукали, бо й не рахували. Вивезли скільки було. Якийсь час ховалися у смільчан: то в одних, то в інших. Всі рятівники і тепер відомі. Потім манівцями вивели у Ляхівку (Олександрівка) в ліс до Максима-бондаря. А невдовзі, 2 листопада 1942 року всіх в’язнів вантажівками вивезли у бік Губського лісу. Там розстріляли. Бідолашні люди самі викопали собі яму. Серед врятованих, за спогадами місцевих жителів,  була єврейка Циля (селяни казали «Ціпа») з двома дочками. Після війни вона, чи дочка, торгували в магазині на виїзді (Умань, Лисянка). Як смільчани йшли на базар чи з базару, то заходили, як до рідної. Жінка плакала і дякувала за порятунок. Ще на базарній площі, ліворуч від входу, був магазин «скоб’яний» – господарський, там торгував єврей Сан Санич. Його містяни всі знали. Теж був із врятованих», – розповіла жителька Смільчинець Людмила Демура.  

На початку Губського лісу, між Звенигородкою і Лисянкою, стоїть зупинка «Мурзинці». Вгору від неї лісом колись була доріжка, яка заросла густим чагарником. Вона вела до  могили, в якій було похоронено більше 200 людей єврейської національності, розстріляних німецько-фашистськими карателями  2 листопада 1942 року. Вже давно про неї всі забули, ніхто не доглядає. Але ще є люди, які через дідів, батьків дізналися про ту страшну історію Другої світової, і хочуть щоб жахіття війни не повторилися. А для цього її жертви, мають, принаймні, бути гідно пошанованими.

Іван СМОЛІЙ

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!