Не чекайте шести років: логопединя з Тального розвіює міфи про дитяче мовлення

У народі й досі живе старий стереотип: до фахівця дитину ведуть аж перед школою, щоб швиденько навчити виказувати літеру «р». Проте мовлення – значно тонший і глибший світ, який народжується задовго до першого класу. Чому батьки часто не помічають перших тривожних дзвіночків, коли звичайнісіньке мовчання стає сигналом для негайних дій і чому навіть найкращий спеціаліст безсилий без підтримки родини?

Про все це розмовляємо з логопединею Тальнівського інклюзивно-ресурсного центру Людмилою Цибою.

Коли мовчання перестає бути золотом: перші тривожні дзвоники

Логопедична допомога сягає значно далі за виправлення однієї літери, повертаючи дитині можливість вільно спілкуватися зі світом. «Справжній простір нашої роботи безмежний, – розповідає консультантка. – За кожним складним терміном –  дислалією, дислексією, дисграфією, заїканням, алалією чи афазією – стоїть малюк, якому важко висловити думки чи зрозуміти близьких. І чекати тут не можна. Якщо дитина мовчить або говорить зовсім нерозбірливо, допомога потрібна негайно, задовго до першого шкільного дзвоника».

Дорослим варто уважно прислухатися до найменших на кожному етапі їхнього зростання:

–До першого року життя. Немовлята зазвичай активно відгукуються на світ. Має насторожити, якщо не чути зворушливого «агукання» чи лепету, якщо крихітка не повертає голівку на рідний голос, не реагує на ласкаве звернення, не проводжає вас поглядом і не дарує у відповідь першу усмішку.

–На порозі двох років. У цьому віці дітлахи енергійно пізнають простір навколо. Хвилюватися треба тоді, коли син чи донька не користується вказівним пальчиком, щоб показати на омріяну іграшку або пташку за вікном, не розуміє закликів «дай» або «на» і не вимовляє навіть кількох найрідніших слів.

–У три роки. Час, коли діти вже пробують зв’язувати слова в перші короткі фрази. Якщо ж  вони розмовляють виключно своєю, зрозумілою лише материнському серцю говіркою, або наче пташка повторюють ваші запитання замість відповіді – то привід звернутися до фахівця.

Існують сигнали, що мають стривожити родину незалежно від віку дитини. Найважче, коли вона раптом замовкає і втрачає ті слова, які вже впевнено вимовлялися раніше. Також варто звернути увагу, якщо в сина чи доньки постійно прочинений ротик або помітні труднощі під час жування чи ковтання їжі.

Замість слів – лише жест: коли мовчить трирічка

Коли в цьому віці дитя взагалі не говорить, а лише вказує на все пальчиком, то відхилення від природного темпу розвитку. Натомість воно вже має впевнено висловлюватися короткими фразами на кшталт: «Мамо, дай пити». Проте відчаю піддаватися не варто. Сам по собі вказівний жест – прекрасний знак, що свідчить про головне: у серці сина чи доньки живе потужне бажання спілкуватися з вами.

Щоб збагнути глибину ситуації, погляньмо на проблему з двох різних боків. Почнемо з легшого випадку, коли йдеться про звичайне уповільнення темпу або банальні лінощі. Тут немає нічого загрозливого, хоча без легкої підтримки не обійтися. У такій ситуації малеча чудово все розуміє, але їй важкувато озвучити свої думки. Вона вловлює ваші прохання з пів слова: за першим покликом біжить до іншої кімнати, аби принести саме синій м’ячик. Таке дитя надзвичайно емоційне: щиро заглядає в очі, радо усміхається, горнеться до батьків і кличе поглядом подивитися на пташку за вікном. Тіло малюка теж активно говорить за нього: він ствердно киває головою, махає ручкою на прощання й залюбки повторює ваші рухи. У своїх забавках розігрує справжні сюжети: цілеспрямовано возить машинку, зводить високі вежі з кубиків чи турботливо годує іграшкового ведмедика. Це означає, що дитячий мозок розвивається абсолютно правильно. Потрібен лише лагідний поштовх – кілька зустрічей із логопедом, цікаві розвивальні ігри й якомога більше теплих розмов у колі родини.

Коли зволікати не можна: мовчання як верхівка айсберга

Проте існує й інший, значно тривожніший бік проблеми, коли відсутність слів – лише видима частина глибинних труднощів. Причиною може стати порушення слуху або особливості розвитку нервової системи. У таких випадках кожен згаяний місяць працює проти крихітки. Негайно збирайтеся на консультацію до фахівців, якщо помітили бодай один із цих сигналів:

–Відсутність відгуку. Дитина не реагує на власне ім’я: ви кличете, а у відповідь – тиша, ніби вона вас взагалі не чує.

–Втрата контакту. Уникає погляду, дивиться ніби крізь вас або в порожнечу. Під час спілкування немає взаємного обміну емоціями, дитя абсолютно не цікавиться спільними забавками.

–Нерозуміння слів. Малюк не здатний виконати навіть найпростішу дію, якщо ви додатково не показуєте руками, чого саме хочете.

–Особливості рухів та ігор. Він годинами крутить одне й те саме колесо машинки, викладає іграшки в бездоганні лінії, не вміє гратися «навмисно» (наприклад, удавано пити з порожньої чашки). Мають насторожити й монотонні рухи: біг по колу, звичка ходити виключно навшпиньках або часте змахування ручками, наче крильцями.

–Чужа рука замість власної. Потребуючи чогось, дитина не показує сама, а бере вашу долоню і нею тицяє в предмет або намагається відчинити двері.

–Незвична мова або відкат назад. Безкінечно повторює одні й ті самі звуки чи почуті слова взагалі без жодного змісту. Або ж найболючіше: коли малеча вже вміла казати «мама» чи «дай», а потім раптово зовсім замовкла.

–Крайнощі в поведінці. Малюк здається надто замкненим у власному світі або, навпаки, виявляє надмірну, невгамовну гіперактивність. Навіть якщо вказівний жест є, але дитя при цьому ніколи не заглядає вам в очі, аби перевірити, чи бачите ви його знахідку –це привід насторожитися.

«Батькам не варто впадати у паніку, але й чекати дива теж не можна, – зазначає Людмила Циба. – Першим кроком має стати візит до ЛОР-лікаря для перевірки слуху. Буває, що після звичайної застуди у вушках збирається рідина чи сірка, і малеча чує світ, мов крізь товщу води. Якщо ж зі слухом усе гаразд, шлях пролягає до невролога та логопеда. Вони підкажуть, чи допоможе масаж язичка, чи потрібні спеціальні вправи».

Окрім медичної допомоги, родина має докорінно змінити деякі домашні звички. Насамперед – повністю вимкнути екрани. Телевізор, планшет і телефон буквально заморожують розвиток мовлення в таких дітлахів. Окрім цього, дорослим радять припинити грати в «екстрасенсів». Коли син чи донька лише видає незрозумілі звуки й тицяє пальчиком у бік столу, не біжіть миттєво виконувати це бажання. Лагідно вдайте, що не розумієте: «Ти хочеш пити? Скажи “дай”». Спонукайте хоча б до найменшого складу. Надмірна опіка, коли за дитя роблять абсолютно все, шкодить її самостійності й гальмує природне бажання заговорити.

«Пам’ятайте, що жоден, навіть найталановитіший фахівець, не творить дива наодинці, – підсумовує Людмила Леонідівна. – Він лише вказує правильну дорогу й дає інструменти, але справжнє повернення дитини до світу живого спілкування відбувається вдома, завдяки щоденному терпінню, праці й безмежному теплу рідних людей».

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!