Анастасія Яніна та Сніжана Репеченко привітали українських захисників зі святом вишуканою поезією

Анастасія Яніна, 25 років, Звенигородка

Народилася у Звенигородці. Живу у місті Ватутіне. За фахом філолог. Одружена. Чоловік, Микола Янін, ─ атовець, служить у ЗСУ. Сумую за ним, чекаю, свої почуття виливаю у вірші. Моя розрада – 4-річна донечка Полінка. Люблю осінні ранки, які надихають.

Хочу побажати нашим Захисникам, щоб Божа Матір завжди їх оберігала під своїм покровом. Нехай швидше настане мир і всі наші Герої повернуться додому живими, з Перемогою!

Душа навколішах шепоче молитви,

Поранена і зламана водночас.

Байдужістю розірвані шматки

Збирає Героїчний голос!

Він підіймає з прірви й воскрешає,

Дарує вірші, сховані в шевроні!

Не здатися-молитися благає,

Його надія в другові-патроні!

Душа навколішках шепоче молитви…

.

Муза

В камуфляжі, у берцях, з рюкзаком.

Йде Жінка, пригнічена Болем!

Зустрілася Доля її з хижаком,

Від якого тхне алкоголем.

Блакитні очі бачили війну,

Тендітні руки відганяли смерті.

Ненавиділа щиро чужину,

Яка душі лишає подерті.

Спішила в дім тієї, що чекає,

Бо саме там молитви не стихали.

“Він вижив, і тебе кохає! “

У серце слова залітали.

В камуфляжі, у берцях, з рюкзаком,

Йде Жінка, що Музою зветься,

Зустрілася Доля її з хижаком,

Від якого так гірко живеться!..

.

Гримить земля і гаснуть душі-зорі.

Скрізь кров тече під спалахи вогню.

Забутись неможливо у цім горі,

Нікому не забути ту війну!

На фронті біль.

Там сум людський і сльози.

Летять увись смертельні літаки.

А десь збирає сива Мати роси…

До сина линуть всі її думки.

Солдат спішить до рідного порогу,

Навколішках до Матері гука:

“Я вижив! Здобули ми Перемогу!

Здолали смерть жагою до життя!”

Останній вірш був написаний 2012 року… до… Ніколи б не могла подумати, що в найближчому майбутньому ми самі відчуємо ці почуття… Перемоги усім нам!!!!!!!!

Сніжана Репеченко, 21 рік, Мокра Калигірка

Народилася в селі Мокра Калигірка, нині проживаю в місті Черкаси. Дуже творча людина з різносторрнніми вподобаннями, тому в свої 21 досі не можу визначитися, ким стану в майбутньому: художником, письменником, музикантом, політиком, чи перукарем. Так, зараз я працюю в студії краси і займаюся національно-патріотичним вихованням молоді у громадській організації “Національний Альянс”, а коли знаходяться вільні віконечка ─ заповнюю їх творчістю: написанням віршів, картин, грою на гітарі… Кожне з перечислених занять люблю усім серцем і кожне варте того, аби присвятити йому життя, проте, потрібно обирати. Скоро закінчу навчання в технікумі на технолога харчової промисловості, і вступлю до вишу, у який саме ще не визначилась. Думаю, час допоможе виставити пріоритети і відрізнити хобі від професії.

Напередодні свята хочу побажати нашим доблесним Захисникам щирої віри в Бога і любові до Богородиці, бо вона з давніх давен і до нині справедливо вважається покровительницею українського війська. В такий день слід особливо звертатися до неї з молитвами про мир і за збереження України, і Діва Марія обов’язково допоможе нам.

Я бачу себе

в теплій чашці імбирного чаю,

В альбомі без назви, де фото старих ліхтарів;

В м’якеньких шкарпетках, які по дві пари вдягаю

Й легкому мурчанні дрімаючих тисяч котів…

Приходьте у гості: є ковдра, гітара з глінтвейном,

Малі ведмежата що падають часом з полиць

Є трохи книжок, мультфільми і бджоли із медом

Яких змалювала з вітрин іграшкових крамниць.

Себе впізнаю у повітрі, в тканині, у вІршах

Де є атмосфера кориці, бавовни й добра.

Я хочу із вами теплом поділитися більше,

Заходьте у гості, у місто, що біля Дніпра…

‘ class=’aligncenter’/>

.

Вибач, я запІзнюся сьогодні.

Якщо хочеш – навіть не чекай.

З мене, як завжди слова холодні,

З тебе, як завжди холодний чай.

На заваді дощ, а може вітер,

Або те, що просто не спішу…

Нам на двох бракує часом літер,

Ти мовчиш і я чомусь мовчу.

Вибач, я сьогодні не приїду –

Відірву слова, як шмат трави…

Я боюся холоду і вітру

Що в своїх очах тримаєш ти…

Кошти громадою освоєні чималі, доходи зростатимуть

Мрії збуваються