Анастасія Яніна та Сніжана Репеченко привітали українських захисників зі святом вишуканою поезією
Анастасія Яніна, 25 років, Звенигородка
Народилася у Звенигородці. Живу у місті Ватутіне. За фахом філолог. Одружена. Чоловік, Микола Янін, ─ атовець, служить у ЗСУ. Сумую за ним, чекаю, свої почуття виливаю у вірші. Моя розрада – 4-річна донечка Полінка. Люблю осінні ранки, які надихають.
Хочу побажати нашим Захисникам, щоб Божа Матір завжди їх оберігала під своїм покровом. Нехай швидше настане мир і всі наші Герої повернуться додому живими, з Перемогою!
Душа навколішах шепоче молитви,
Поранена і зламана водночас.
Байдужістю розірвані шматки
Збирає Героїчний голос!
Він підіймає з прірви й воскрешає,
Дарує вірші, сховані в шевроні!
Не здатися-молитися благає,
Його надія в другові-патроні!
Душа навколішках шепоче молитви…
.
Муза
В камуфляжі, у берцях, з рюкзаком.
Йде Жінка, пригнічена Болем!
Зустрілася Доля її з хижаком,
Від якого тхне алкоголем.
Блакитні очі бачили війну,
Тендітні руки відганяли смерті.
Ненавиділа щиро чужину,
Яка душі лишає подерті.
Спішила в дім тієї, що чекає,
Бо саме там молитви не стихали.
“Він вижив, і тебе кохає! “
У серце слова залітали.
В камуфляжі, у берцях, з рюкзаком,
Йде Жінка, що Музою зветься,
Зустрілася Доля її з хижаком,
Від якого так гірко живеться!..
.
Гримить земля і гаснуть душі-зорі.
Скрізь кров тече під спалахи вогню.
Забутись неможливо у цім горі,
Нікому не забути ту війну!
На фронті біль.
Там сум людський і сльози.
Летять увись смертельні літаки.
А десь збирає сива Мати роси…
До сина линуть всі її думки.
Солдат спішить до рідного порогу,
Навколішках до Матері гука:
“Я вижив! Здобули ми Перемогу!
Здолали смерть жагою до життя!”
Останній вірш був написаний 2012 року… до… Ніколи б не могла подумати, що в найближчому майбутньому ми самі відчуємо ці почуття… Перемоги усім нам!!!!!!!!
Сніжана Репеченко, 21 рік, Мокра Калигірка
Народилася в селі Мокра Калигірка, нині проживаю в місті Черкаси. Дуже творча людина з різносторрнніми вподобаннями, тому в свої 21 досі не можу визначитися, ким стану в майбутньому: художником, письменником, музикантом, політиком, чи перукарем. Так, зараз я працюю в студії краси і займаюся національно-патріотичним вихованням молоді у громадській організації “Національний Альянс”, а коли знаходяться вільні віконечка ─ заповнюю їх творчістю: написанням віршів, картин, грою на гітарі… Кожне з перечислених занять люблю усім серцем і кожне варте того, аби присвятити йому життя, проте, потрібно обирати. Скоро закінчу навчання в технікумі на технолога харчової промисловості, і вступлю до вишу, у який саме ще не визначилась. Думаю, час допоможе виставити пріоритети і відрізнити хобі від професії.
Напередодні свята хочу побажати нашим доблесним Захисникам щирої віри в Бога і любові до Богородиці, бо вона з давніх давен і до нині справедливо вважається покровительницею українського війська. В такий день слід особливо звертатися до неї з молитвами про мир і за збереження України, і Діва Марія обов’язково допоможе нам.
Я бачу себе
в теплій чашці імбирного чаю,
В альбомі без назви, де фото старих ліхтарів;
В м’якеньких шкарпетках, які по дві пари вдягаю
Й легкому мурчанні дрімаючих тисяч котів…
Приходьте у гості: є ковдра, гітара з глінтвейном,
Малі ведмежата що падають часом з полиць
Є трохи книжок, мультфільми і бджоли із медом
Яких змалювала з вітрин іграшкових крамниць.
Себе впізнаю у повітрі, в тканині, у вІршах
Де є атмосфера кориці, бавовни й добра.
Я хочу із вами теплом поділитися більше,
Заходьте у гості, у місто, що біля Дніпра…
‘ class=’aligncenter’/>
.
Вибач, я запІзнюся сьогодні.
Якщо хочеш – навіть не чекай.
З мене, як завжди слова холодні,
З тебе, як завжди холодний чай.
На заваді дощ, а може вітер,
Або те, що просто не спішу…
Нам на двох бракує часом літер,
Ти мовчиш і я чомусь мовчу.
Вибач, я сьогодні не приїду –
Відірву слова, як шмат трави…
Я боюся холоду і вітру
Що в своїх очах тримаєш ти…