«У селі – як в тюрмі. Ото тільки й радості, що ви приїхали»

До Веселого Кута, що на Тальнівщині, – з десяток кілометрів асфальтованою дорогою. Спуск до ставка, місток. На пагорбі видніються перші хати. Одні – жилі, інші – занепадають. У селі 212 жилих будинків, а загалом – 290. Центральною рівною дорогою, асфальт на якій перестелили минулого року, рухаємося до сільради, що розміщена поодаль від центру. 20-й рік сільським головою працює Павло Козаченко, а тому досконало знається на усіх тонкощах життя свого села, знає кожного жителя. Їх у селі – 500. Минулого року народилося 6 діток, померло 10 чоловік.

-Моєї заслуги в тому, що застелили новий асфальт аж до виїзду з села, немає. Гострої потреби в тому не було. Плануємо таблички поставити з назвами вулиць, – каже Павло Олександрович, вносить їх із сусіднього кабінету, що у сільраді. За дверима його кабінету кипить робота, люди йдуть чи то довідку отримати, чи просто за порадою. – Їдеш по центральній – вже бачиш, куди повертати треба. Хочеться ще поставити номери на будинках, бо, наприклад, як швидка приїжджає – куди їхати?

Вулиць у Веселому Куті – 7, 2 з них потребують асфальтування. Зробити це планують вже в цьому році, кошти у бюджет заклали. До речі, дістатися до села можна кілька разів на тиждень рейсовими автобусами «Тальне – Лісове» та «Тальне – Папужинці». Однак їздить людей мало.

50 тисяч – і газифікуй

На початку 2005 року село почали газифікувати, а восени, 21 жовтня, газ пустили до першої хати: «Держава виділила нам для газифікації тільки 50 тис. грн., решту коштів збирали жителі села, допоміг сільськогосподарсько-виробничий кооператив (180 тис. грн.), у 2007 році газифікували амбулаторію», – каже голова.

«Прилітаю першим!»

Звикли люди й до того, що вулиці років з 10 як освітлюються, а тому, коли перегорить де лампочка, навіть посеред ночі дзвонять Козаченку: «Чого не горить?», на що той відповідає: «Зараз піду й зроблю». Запасні лампочки – у нього в сейфі, а виконувати таку роботу сільському голові – не вперше. Коли проводили освітлення, з бюджету витратили кошти лише на закупівлю тих же лампочок, бюджет від цього нічого не втратив, а роботи виконував голова сам: і по стовпах доводилося лазити, і з електрикою бути «на ти». До речі, сільрада – на сигналізації. Хотів би – не залізеш: «Звук такий, що стоїть ревисько на все село. Прилітаю першим!» – сміється голова.

Вік труб – 30-40 років

Більша частина жителів села, школа, амбулаторія централізовано забезпечені водою. На балансі сільради – 7 км водогону, на утримання якого минулого року витратили 68 тис. грн.. Воду беруть з 2-ох свердловин. Проте вік труб сягає 30-40 років, тому пориви стаються часто: «Люди без води не сидять, ми зразу ремонтуємо», – пояснює Павло Олександрович. На допомогу завжди приходять місцеві сільгосптоваровиробники, надають техніку, щоб відкопати порив, горнуть дороги від снігу навіть до Тального та сусідньої Лащової. Ніхто ніколи не сказав «Не буду!», значить – по черзі, – сміється.

Ставок та рілля – в оренді

Загалом на території сільради працюють кілька сільськогосподарських підприємств. Одні орендують виключно землі держзапасу (їх площа – 68,3 га), інші – держзапасу та резервного фонду (41,3 га), паї. Це СВК «Веселий Кут», ФГ «С – Веселий Кут», СФГ «Фортуна», ПП «Дронго», ПП «Есвеліна», ФГ «Хутір-М», ПП «Папужинці». Є 3 одноосібники, у користуванні яких 12,6 га землі.

Окрім ріллі, є територія, відведена під сміттєзвалище. На виготовлення документації з його паспортизації виділили зі скромного бюджету (860 тис. грн..) 20 тисяч, його регулярно підгортають, як треба – беруть бульдозера з меліорації. Голова каже, що на ці гроші можна було б сто разів зібрати сміття по селу, завезти, підгорнути, ще й огорожею обнести сміттєзвалище.

До слова, в оренді і ставок, який минали, заїжджаючи в село. Його тримає Михайло Мартинюк, вирощує зарибок.

 

До холоду – не звикати

У одному приміщенні поруч теплої сільради – заледеніле відділення пошти, яким керує Оксана Оратівська, листоношею – Ніна Мусієнко. Жінка каже, що до таких умов їм не звикати. Люди переважно приходять, щоб оплатити комуналку, адже терміналів у селі немає, та й скористатися ними, якби ті й були, зможуть не всі: «Як старому розібратися у тому апараті?» – каже завпоштою. – Молодь користується інтернетом, сплачує за газ та світло онлайн». У селі – два провайдери: «Пантелеком» та «Простонет», за який люди сплачують 200 грн./міс..

-У селі – як в тюрмі, – і жартуючи, і всерйоз радіє новим обличчям чоловік, що піднімається східцями до сільради. – Ото тільки й радості, що ви приїхали.

«Звертався до нардепа Стріхарського»

Веселокутський НВК розміщений у порівняно новій будівлі. Як для села, приміщення чимале. Ліворуч від входу – меморіальна дошка загиблому у АТО односельцю Віктору Мельниченку, яку відкрили у 2015 році в день його народження, 24 травня. Загалом у селі – 8 АТОвців, кожен отримав обіцяні законом 2 га землі. Впроти школи – братська могила, у якій покояться тіла 136-ти воїнів, які визволяли село від ворогів під час Другої світової війни.

До дев’ятирічки ходять 72 учні, 14 малюків відвідують дитсадок (3 – з Лащової). На навчання шкільним автобусом підвозять дітей з Шаулихи, Лащової та Папужинець. Школа 2 роки підряд посідає 3-тє місце у районному конкурсі «Школа року», 14 осіб педколективу мають категорії (першу, вищу), з них 1 – звання старшого вчителя. Минулого року школа перейшла на альтернативне опалення. Тричі на день дітей харчують, учнів початкових класів, пільгових категорій та вихованців садочка – безкоштовно. Решта – за батьківські кошти. Мінуси оптимізації закладів освіти, як тут вважають, – садочок зачинений на період шкільних канікул, особливо найдовших літніх, а тому малюки мусять сидіти вдома. Це питання батьки навіть піднімали на батьківських зборах. «Спільними зусиллями, то можна було б», – каже Козаченко і додає: «А як у бюджеті цих коштів немає…». Немає їх і на ремонти, а тому вчителі і батьки створюють умови для дітей самотужки. Минулого року розмалювали стіни, щоб якось «оживити» приміщення, щоб дітям було цікавіше, не нудно. Яскраві малюнки – на стінах за ширмою, яка відділяє школу від дитсадка. Тут – шафи, яскрава, затишна група, приємні, творчі вихователі. А бачили б ви спальню, де ліжечка застелені рожевими покривальцями, навіть на подушки накидочки є в тон. Все придбали на спонсорські кошти.

Відремонтувати дах сільського Будинку культури – одне з першочергових питань, вирішення якого Павло Козаченко тримає на контролі. Каже, що звертався з пакетом документів до Фонду регіонального розвитку та до нардепа Андрія Стріхарського: «З приймальні повідомили, що кошти дадуть, можливо, у цьому році. Як дадуть половину, то решту зберемо і зробимо цю покрівлю». На ремонт треба немало-небагато – 404 тис. грн.. А ще – «пушку», щоб обігріти приміщення хоча б тоді, коли проводять концерти. Проте веселокутці йдуть до клубу активно, хай там дощ, мороз чи спека.

Так само холодно і в приміщенні бібліотеки, що знаходиться за клубом, гріються від УФО. За нею – стадіон.

-Наш фонд перенасичений російською літературою, – зізнається бібліотекарка Тетяна Матющенко. – Діти кажуть: «Це не по-нашому. Наче англійською чи німецькою мовою». Жінка прикотила на велосипеді свіженьку літературу українською, яку вперше отримала у новому році.

«Йдемо за здоров’ям»

У сільській амбулаторії, що далі по вулиці, економлять на опаленні, задіяний лише другий поверх будівлі. Аби отримати ліцензію, потрібно зробити пандус, а це – знову витрати близько 100 тис.грн.. Але як викочувати коляски на 2-й поверх?

-Йдемо за здоров’ям, а воно – дороге, – кажуть старенькі бабусі, спускаючись по східцях і тримаючи коробочки з таблетками.

Раніше у селі були свої лікарі: терапевт, стоматолог, педіатр, проте зараз населення обслуговують фельдшер та завамбулаторією Валентина Мельниченко , лаборант Світлана Остроушко: роблять ін’єкції, кардіограму. ставлять крапельниці, можна здати аналізи й отримати точні результати.

-Медична реформа – незручна для села, – каже завамбулаторією. – Люди вибрали собі сімейних лікарів (і таких – 10), уклали договори, а до села приїжджає один з них раз на місяць. Проте ще жодному жителю села ніхто з лікарів у медпослугах не відмовив.

-Оце так живемо, – каже наостанок сільський голова.

Ольга ОСІЯНЕНКО

18.02.2020 18:44
Переглядів: 1787
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.