Вісті Черкащини Рятувальник з Херсона про досвід роботи в окупації та переїзд у Тальнівську громаду
Сергій Піоро корінний житель Херсона, 13 років пропрацював в одному із Державних пожежно-рятувальних загонів свого міста. Натепер чоловік більше місяця пліч-о-пліч працює з тальнівськими рятувальниками. Розповідає, що до 24 лютого він мирно та щасливо разом із сім’єю – дружиною та двома дітьми – проживав у власному будинку. А потім, каже, як і в кожного українця, його життя змінилось.
Будинок Сергія розташований неподалік Антонівського мосту, тож, вони були свідками того, коли вороги в’їжджали у місто. Та все ж, як розповідає Сергій, вони з дружиною вирішили залишатися вдома. Періодично жінка з дітьми переховувалися у підвалі, а він продовжував ходити на роботу.
– Та коли дружина почула про те, що відбулося у Бучі, то наше рішення змінилося. Тому, за першої нагоди, дружина з дітьми виїхали у Польщу, а згодом їм вдалося переїхати в Англію. Зараз з ними все гаразд. Діти готуються до початку навчального року, – розповідає чоловік.
Сергій же продовжував залишатися в місті і працювати. Зі слів нашого співрозмовника, він не хотів залишати будинок, який побудував власними руками. Розумів, що окупанти можуть відразу пограбувати, або заселитися туди. Адже він чув і знав про непоодинокі такі випадки. Та й роботи на той час у місті вистачало. Багато хто з його колективу виїжджав, а через пошкоджені мости інші хлопці не могли дістатися на роботу, тому Сергій підмінював їх.
З часом, каже, окупанти почали навідуватися до керівництва, та переконувати, щоб співпрацювали з ними. Проте їм це, за словами Сергія, не вдалося, тому вороги почали спілкуватися із самими рятувальниками. Як згадує чоловік, одного колегу, який фотографував місця надзвичайних ситуацій для звітності по роботі, вони не відпустили живим.
Згодом Сергій, за переконаннями дружини та батьків, все ж наважився виїхати з міста. Вивозив також ще й молоду сім’ю з маленькою дитиною. Дорога, каже, була дуже тяжкою. З першого разу виїхати не вдалося, якраз перед їхнім авто закрили проїзд. Тож їм довелося ночувати у найближчому селі. Так за три дні дороги Сергій дістався до Тального. Тут у нього не було ні родичів, ні друзів, ні знайомих. Попіклувалася про його місце проживання знайома дружини, за що Сергій дуже вдячний.
Наступного дня після приїзду чоловік пішов влаштовуватися на роботу до 13-ої Державної пожежно-рятувальної частини 4-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Черкаській області.
– Зустріли мене тут привітно, колектив дуже приємний та дружній. Я у них став першим переселенцем, який прийшов на роботу. У Херсоні ж працював водієм пожежної машини, тут такої вакансії не було, тому мене взяли працювати пожежним. Працюю уже більше місяця. Колеги по роботі завжди все підказують, розказують, допомагають та навчають. За звичкою спостерігаю за роботою водія, бо ж сам знаю, як і що потрібно робити. Обирав цю професію саме тому, що тут дуже важливим є оперативна доставка рятувальників до місця надзвичайної події. Тому для мене величезним задоволенням було швидко їхати та вправно маневрувати, щоб встигнути вчасно врятувати життя людей, – розповідає Сергій.
Чоловік завжди залишається на зв’язку зі своїми батьками, які досі в Херсоні, та колегами по роботі. Він наголошує, що рятувальники продовжують свою роботу в місті під українським стягом, бо ж розуміють, що без них цього зробити ніхто не зможе. Тільки вони знають, як і куди можна швидше під’їхати, де знаходяться пожежні гідранти та інше. Та й взагалі Херсон був, є і завжди буде Україною. Віримо у Перемогу!
Марта ДОВЖУК
