Понад сотня троянд і роки вишивання: про захоплення, які наповнюють життя господині з Мошурова

Коли осінь поступово забарвлює сади в жовті та червоні кольори, подвір’я Лідії Янківської із села Мошурів на Тальнівщині продовжує тішити розмаїттям квітів. Особливе місце серед них посідають хризантеми, які в цю пору року саме демонструють свою красу. Та любов до рослин у господині з’явилася задовго до того, як у її саду оселилися ці осінні квіти.

Першими у квітнику були троянди. Як пригадує пані Лідія, колись вона вирішила посадити всього п’ять кущів, хоча знайомі не надто вірили, що ті довго ростимуть. Однак ці квіти не лише прижилися, а й залишаються на подвір’ї донині. Деяким із них уже близько сорока років.

– Я тоді подумала, що посаджу собі троянди під пляшки. Було всього п’ять кущиків, просто для проби. Мені казали, що вони довго не ростимуть, а вони й досі є. Відтоді потроху почала розширювати квітники. Один кущик, другий, і так поступово назбиралося вже понад сотню троянд. Маю різні сорти, дуже їх люблю. А згодом побачила в інтернеті хризантеми, вони мені сподобалися, тож почала садити й їх, – розповідає господиня.

Сьогодні на її подвір’ї ростуть не лише троянди та хризантеми. Тут можна побачити айстри, майори, а також інші квіти, які додають барв домашнім палісадникам. Щоправда, цьогорічна посуха позначилася і на рослинах. Деякі квіти не змогли розкрити всю свою красу, як це бувало в попередні роки.

Та найбільше до душі Лідії Янківській усе ж троянди. Вони залишаються її улюбленими квітами ще з дитинства. Господиня зізнається, що догляд за квітником забирає чимало часу й сил, але це заняття приносить їй задоволення.

– Троянда – моя найулюбленіша квітка. Мабуть, ще з дитинства так її люблю. Звичайно, роботи з квітами багато, треба і посадити, і доглядати, і вчасно полити, і підготувати до зими. Але я від цього не втомлююся так, як від звичайної роботи. Навпаки, біля них відпочиваю душею. Мені подобається виходити у квітник, щось підправити, подивитися, як розпускаються бутони. Це для мене насамперед задоволення, а не робота. Квіти вирощую для себе, щоб було гарно на подвір’ї, – ділиться жінка.

До холодів господиня готує рослини за звичною схемою. Хризантеми обрізає та накриває, аби захистити від морозів. Каже, що минулої зими частина рослин постраждала через погодні умови. Деякі передчасно пустили молоді паростки, а весняні заморозки пошкодили їх. Тож тепер особливу увагу приділяє тому, щоб квіти добре перезимували.

Героїня захоплюється ще й плетінням із ротангу. Власноруч виготовляє декоративні кашпо та горщики для квітів, які згодом прикрашають її подвір’я. Таке заняття дає змогу поєднувати любов до рукоділля з квітникарством, адже створені власноруч вироби стають частиною домашнього квіткового затишку.

Втім, квітникарство – далеко не єдине захоплення пані Лідії. Ще зі шкільних років вона займається вишиванням. Цього ремесла навчилася не наодинці, адже любов до рукоділля перейняла від мами, яка також вишивала.

За роки майстриня опанувала різні техніки. Вишивала хрестиком і бісером, створювала рушники, доріжки, сорочки та навіть сукні для людей на замовлення. Деякі роботи потребували не одного місяця кропіткої праці.

– Мама моя вишивала хрестиком, ще й на обичайці. А я вже навчилася вишивати просто в руках, без неї. Мама дивувалася, як це можна так працювати без обичайки, а мені було зручно. Вишивала багато всього: і рушники, і сорочки, і плаття людям, і на продаж робила. Бралася за різні роботи, вишивала також бісером. Якщо це велика робота хрестиком, то могла пів зими над нею сидіти. Адже треба було ще й на роботу ходити, господарство тримати. Якби тільки вишивати, то, звичайно, можна було б упоратися швидше, але в житті завжди є багато інших справ, – розповідає Лідія Леонідівна.

Нині часу на рукоділля стало менше. Жінка працює соціальною працівницею в селі, має домашнє господарство, доглядає за квітниками та допомагає родині. Попри насичені будні, пані Лідія знаходить місце й для інших своїх талантів. Зокрема, вона трохи грала на гармошці та співала. Музичної освіти не має, однак завжди любила музику й могла підхопити знайому мелодію на слух.

– Я ніколи спеціально не вчилася музики, усе було просто для себе. Щось почую, запам’ятаю, а потім можу зіграти чи заспівати. Бувало, що й гості збиралися, то просили мене щось виконати. Я не професіонал, звичайно, але люблю це. Як є бажання, то чому б і не заспівати, – усміхається господиня.

Серед її буденних справ є чимало того, що потребує часу й уваги. Три-чотири квітники, город, робота, домашнє господарство та родина. І хоча нині через війну, яка змінила життя багатьох українських сімей, не завжди вистачає сил і натхнення на всі захоплення, жінка намагається не полишати того, що приносить радість.

– Зараз, звичайно, трохи важче все встигати. Троє маленьких онуків переїхали до нас, у кожного свої потреби, та й інших справ вистачає. Раніше більше часу могла приділяти і вишиванню, і квітам. Тепер не завжди виходить. Але нічого, є для кого працювати, є чим займатися. Якби не війна, то, мабуть, і натхнення було б більше, і планів. Хочеться, щоб усе це нарешті закінчилося, аби жити в мирі, працювати і радіти тому, що маємо, – говорить Лідія Янківська.

Для нашої співрозмовниці квіти не є способом заробітку чи справою, яку потрібно виконувати за графіком. Вона вирощує їх для власної радості, як і роками створювала вишиті речі не лише заради результату, а й заради самого процесу. Її подвір’я у Мошурові – це відображення любові до краси, терпіння та вміння знаходити натхнення у звичайних речах.

Аріана НЕСТЕРЕНКО

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!