Повітря «з душком» від Тальнівського м’ясо-кісткового доповнює нотка прикопаних курячих туш

Хто-хто, а любителі тихого полювання щиро радіють дощам. Ліси, посадки на Тальнівщині вздовж доріг кишать грибами: на світ Божий лізуть підвишні, рядовки. У Піщану їдуть по маслюки. Кажуть, знаходять навіть білі. Та трапляється і таке, коли задоволення від процесу пошуку та збирання грибів може зламати одна-єдина вражаюча картина та їдкий сморід. На таку картину натрапили й ми. Повернувши в ліс із дороги, що веде від Здобутка на Глибочок, зупинились. Хтось перегородив заїзд сюди кількома дрючками-шлагбаумами, та це, як виявилось пізніше, не завадило людям прикопати тут свій «скарб». Найперше, очі почав виїдати нестерпний сморід, очі знайшли смачну картинку свіжої розритої «могили» вже потім: просто на лісовій дорозі валялися кілька курячих туш (сірого рябого півня та кількох курок, схожих забарвленням на іспанок). Деякі були розірвані. Та найбільше страху нагнали собаки, що тут же, в густих кущах та траві, рвали тушу на шматки. Навіть попри те, що поряд з містом є Тальнівська філія ДП «Укрветсанзавод», люди продовжують прикопувати падаль під ногами. Мало того, що це підприємство час від часу влаштовує «ароматичні ванни» для жителів того ж Здобутка, містян та інших сіл (куди, як кажуть, вітер дмухне), що на завод у Тальне звозять дохлятину з усієї Черкащини, так ще і свої, місцеві мешканці беруться травити довкілля. Кажуть, що цим заводом давним-давно опікується голова Черкаської облради Анатолій Підгорний, та це аж ніяк не позначається на кількості смердючих викидів у повітря, не легше від того і місцевим жителям, яких нудить від одного тільки відкривання дверей своїх осель, адже надворі тхне подекуди так, що, здається, навіть два респіратори одночасно одягни, а порятунок від їдкого «аромату» буде нульовим.

До речі, за словами керівниці м’ясо-кісткового заводу (а так його і досі називають жителі Тальнівщини) Таїси Лавриненко, за тиждень підприємство може переробити 20, а то й усі 40 тон падалі: «У нас, мабуть, договорів 200 є. Є ті, хто привозять 2-3 тони за раз, а є і такі, що по 50 тон на місяць везуть. За місяць можуть всього і 100 тон привезти», – сказала вона. Жінка розповіла, що в цехах працювати людям дуже важко. Адже якщо надворі стоїть такий сморід, то в цеху втриматися неможливо. Фільтрів на заводі не встановили. Так само, як і біля площадки, куди відвантажують сировину для переробки. Пригадала очільниця ветсанзаводу випадок, коли треба було переробляти сировину, яка давно перегнила: «Сировину звозили і висипали біля підприємства. Ми ходили збирати це все. Переробляли. Воно вже все перегнило. Це катастрофа ціла була». І з останньою фразою важко не погодитися.
Мабуть, багато хто, побувавши в день «ікс» у Тальному чи в гостях у родичів чи знайомих у селі, що неподалік від заводу, встиг переконатися, чим пахне на Тальнівщині. Що ж, подібні аромати, завдячуючи недобросовісним хазяям, можна все ще вловити і посеред лісу. Невже нема іншого виходу, як закопувати дохлятину в «легенях» планети?

Олександр ГРИГОРУК