Вісті Черкащини Пів року в погребі під дронами: історія військового з Канева
Шість місяців 43-річний канівець Роман Черненко разом із двома побратимами жив у погребі зруйнованого будинку в Новопавлівці. На поверхню виходили лише тоді, коли небо залишалося без російських дронів. Їжу, медикаменти та павербанки до рацій солдатам доставляв український безпілотник. А мрією увесь цей час залишався домашній борщ із пампушками, пише Дніпрова зірка.
Романа мобілізували до війська у вересні 2025 року. Він потрапив до 46-ї окремої десантно-штурмової бригади. У грудні 2025 року разом із побратимами вирушив на своє перше бойове завдання на Новопавлівському напрямку.
До визначеної позиції група так і не дісталася. Дорогою військових засік ворожий дрон, тому їм довелося шукати укриття. Так для них почалися шість місяців життя у сірій зоні.
Разом із двома побратимами – Миколою та Сергієм – Роман вів спостереження та розвідку. Переховувалися хлопці в погребі одного із зруйнованих будинків. Над селом майже цілодобово ширяли російські безпілотники.
«Найбільше мені тоді хотілося домашнього борщу із пампушками», – пригадує Роман.
Одного дня серед руїн Роман знайшов невеликий дерев’яний Єрусалимський хрест. Поклав його до кишені й відтоді носив із собою постійно.
«Віра, молитва і хрест допомогли вистояти», – каже воїн.
До мобілізації Роман багато років працював у господарській частині Канівської багатопрофільної лікарні. Його мама Антоніна Іванівна багато років працювала там медсестрою. Сьогодні їй 82 роки. Після інсульту жінка потребує постійного догляду.
Важливим місцем у житті Романа був і канівський Успенський собор. До війни чоловік допомагав у храмі, а вже на фронті дізнався від настоятеля отця Сергія, що весь цей час за нього, як за воїна, молилася вся церковна громада.
У травні цього року нарешті надійшов наказ виходити з Новопавлівки.
«Спочатку дев’ять кілометрів ми йшли, маскуючись під деревами. Потім дві ночі провели у наших пілотів. Лише після цього дісталися до місця евакуації», – пригадує військовий.
Тоді вперше за пів року він зміг зателефонувати мамі.
Після виходу із сірої зони Роман лікував травмоване коліно у госпіталі та проходив реабілітацію в санаторії. Колеги з Канівської лікарні підтримують із ним зв’язок.
Нині військовий уже повернувся до своєї бригади на Дніпропетровщині. Попереду – військово-лікарська комісія, яка визначить його подальшу придатність до служби, а після неї, сподівається Роман, – довгоочікувана відпустка.
Після шести місяців життя під землею Роман найбільше мріє про прості речі – побачити рідних, побути вдома і нарешті скуштувати домашній борщ, про який думав увесь той час, поки над ним кружляли ворожі дрони.
Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію
Читайте нас також в Telegram!
