Як живеться на невеличкому хуторі, що на Звенигородщині - Вісті Черкащини

Як живеться на невеличкому хуторі, що на Звенигородщині

Про своє рідне село Боровикове на Звенигородщині свого часу досить оригінально відгукнувся відомий український журналіст і науковець Юхим Лазебник.

В ході міжнародного симпозіуму 1947 року французькі журналісти провели анкетування на тему: «Яке місто в житті кожного з присутніх відіграло вирішальну роль в його долі». Юхим Антонович написав: Боровиків. Французи довго шукали таке місто на карті і не знаходили.

– І не знайдете, – відповів Лазебник. – Його не позначено на карті, аби позбавити від натовпів туристів.

То, зрозуміло, був жарт. Ба, навіть не кожен з корінних звенигородчан міг би утямити, що ж то за місто. А йшлося про колишній хутір, який у давні часи належав якомусь козакові на прізвисько Боровик. Під такою назвою проходить сучасне Боровикове і у відомій поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки». В примітках до поеми зазначено: «Між Звенигородкою і Вільшаною на старому шляху – Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда, був наймитом».

Йдучи слідом за Шевченком, сільський голова Боровикового Анатолій Красюк, й назвав свою книгу «Село Боровиків». Слід відразу ж сказати, що до цього  Боровикове  не удостоювалося особливої уваги краєзнавців: відомості  про нього в історичних джерелах займали якихось півтори-дві сторінки тексту. Сказати більше про свою малу батьківщину й вирішив Анатолій Михайлович: «За час свого головування в селі я особливо часто спілкувався з цікавими особистостями та довгожителями, – говорить він. – Й почув багато розповідей як про їхнє життя, так і про минуле нашого краю. Тоді й почав записувати їх, а далі й сам почав розпитувати».

А співбесідниками його були майже третина сільчан. Про це свідчать вже вміщена на сторінках книги подяка автора, в якій значиться більше сотні прізвищ. Серед них – двадцять чотири, що носять прізвище Боровик, десять – Красюк. Сповна взявшись за справу, Анатолій Красюк почав налагоджувати зв’язки й з тими земляками, які мешкали навіть поза межами Черкащини: в Києві, Запоріжжі, Петербурзі, Москві, Архангельську, збираючи по крупинці інформацію, отриману від них.

Характерною є манера оповіді: неспішна, непретензійна, в основі якої – місцеві легенди, посилання на давні перекази, що збереглися в пам’яті сільського люду. Посилаючись на відомі факти з історії України і, зокрема, Черкащини, автор має й свою точку зору на місцеві події, починаючи вже з часу заснування Боровикового: «Історія не зберегла точної дати заснування нашого села, – пише він. – Як це було і коли точно, то вже ніхто ствердно не скаже. Та село є, а тому має свою історію, яка з часу свого зародження стала невід’ємною складовою багатовікової історії української нації».

Й на цьому тлі Анатолій Красюк старається подати читачам всю почуту й записану ним історію свого села. І про походження назв ярів, балок та перелісків, і про Чорний та Верствовий шляхи, і про розбійника Івана Скибу, котрий допікав грабунками місцевому панству, а сини якого після його наглої смерті «розбрелися по Керелівому лісі, осівши на зручних та захищених для них місцях й стали називати себе Боровиченками». «Мандруючи» разом з автором сторінками його книги, знаходимо й місце, де стояла легендарна корчма, вподобана гайдамаками, «побували» на легендарній Гупалівщині, неподалік якої зі струмка починається річка Будищанка. А ще дізнаємося про життя і побут сельчан у XVIII – на початку XIX століть. І навіть про першу «гуртовну» криницю (до цього тут користувалися водою з природних джерел), викопану в центрі села 1885 року дерев’яним заступом із залізним наконечником. Зацікавлений читач знайде тут й ще чимало цікавого як про Боровикове, так і про деякі сусідні села. Зокрема й про скарби, заховані там гайдамаками та таємничі підземні ходи.

При цьому варто сказати, що книга ця побачила світ поки що в скороченому варіанті, з тим, аби, згідно з побажаннями автора, читачі дали їй належну оцінку, вказавши на можливі недоліки й неточності. По цьому її й буде видруковано належним тиражем.

Тож, як мовиться, в добру путь!

Михайло НЕЧАЙ

24.10.2020 09:00
Переглядів: 4929
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.