На Звенигородщині сільський музей розмістили у магазині

С.Лебединець з головою РДА і сільським головою

Відвідавши в ході робочої поїздки село Стебне й побувавши у приватному музеї тамтешнього підприємця, депутата обласної ради Сергія Лебединця, голова Звенигородської райдержадміністрації Владислав Гончаревський висловив думку, що знайомство з цим населеним пунктом слід починати саме з музею. І він ніскільки не перебільшував значення цього краєзнавчого закладу, в якому акумульовано всю історію села, починаючи з найдавніших часів, і який, за своїми експонатами, може на рівних, так би мовити, конкурувати з районними. Хоч декого може здивувати те, що розміщений музей у магазині, хай навіть і розділеному навпіл.
– Так уже вийшло, – посміхається Лебединець. – Іншого приміщення просто не було і немає.

Сергій Лебединець в своєму музеї

А почалося все із зацікавленості Сергія Миколайовича історією Стебного – отими скіфськими могилами за селом, залишками трипільського поселення та більш пізнішими пам’ятками історії й культури, а серед них – і збереженою односельцями церквою Івана Богослова, яку звели за кошт громади ще в 1885 році. До речі, саме завдяки Лебединцю вдалося встановити цю дату – сьогодні в музеї зберігається знайдена ним в архівах «царська» грамота про виділення землі під будівництво храму. Взагалі ж кожен експонат, розміщений тут, має свою історію. Як от стіл з маєтку графа Потоцького чи «Вундервуд» – одна з перших друкарських машинок, мисливська рушниця з ХVIII століття, козацький мушкетний пістолет. А ось, поруч з іншими, пожовтілими від часу архівними документами, датоване 1888 роком «Свідєтєльство о воінской повінності» – тодішня повістка про призов до царської армії, а далі – за цілим рядом старовинних годинників, патефонів та приймачів – і давні родинні світлини сільчан, які відбували цю повинність.
Все перелічене – лише частинка того, що є в музеї. Недаремно, відвідуючи його і накинувши оком на той чи інший раритет, любителі старовини з інших районів і навіть столичного Києва пропонують: продай. І, зважте, чималі гроші дають. Та щораз натикаються на його категоричне:
– Вибачайте, але історії я не продаю.

Такі пістолі мали колись козаки

А сам тим часом продовжує поповнювати свій музей новими експонатами. Тож кожен відвідувач знайде в ньому щось цікаве для себе. Людей старшого віку безумовно зацікавлять стенди, що відображають історію Стебного. Це і громадянська війна, і колективізація, і Друга світова, і навіть показники господарювання місцевого колгоспу, що був одним з кращих на Звенигородщині, а його працівники, як от Іван Іванович Швець, Феодосій Ількович Лизогуб, Галина Феодосіївна Лизогуб, Марія Пантелеймонівна Ткаліченко, Надія Никанорівна Усевич, Варвара Федотівна Циганенко за радянської доби удостоювалися щонайвищих урядових нагород. Як, скажіть, не згадати їх односельцям!
А молодь, особливо школярики, ніяк не пройдуть байдужими повз експозицію, де виставлені наконечники стріл, гроші – стародавні монети та банкноти, починаючи з царських, і закінчуючи махновськими (пам’ятаєте: «Гей, кумо, не журися, в Махна гроші завелися»?), залишки зброї, як радянської, так і німецької, військова амуніція, нагороди часів Другої світової війни.
Зрозуміло, що експонатам, що їх, один до одного, протягом тривалого часу збирав Сергій Миколайович, з часом стало затісно в оселі Лебединців. Що було робити з ними? Рішення прийшло у ході відкриття ним сільського господарчого магазину. Приміщення було завеликим для наявного товару і, розділивши його навпіл, в другій половині розмістив музей. І в цьому, кажуть у селі, є навіть певні зручності: зробивши ті чи інші покупки, люди можуть збагатитися й духовно. Тут, же, не відходячи далеко.

Михайло НЕЧАЙ

30.07.2020 17:53
Переглядів: 588
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.