Жива пам’ять «Бойкової Шампані»: як педагоги  Тальнівщини торкнулися духу воїнських епох

Шостого листопада дев’ять учителів історичної та громадянської освітньої галузі закладів загальної середньої освіти Тальнівської громади вирушили туди, де минуле можна відчути на дотик. Їхній шлях проліг на хутір Бойкова Шампань поблизу села Козацького, у Всеукраїнський військово-патріотичний центр-музей. Звичайне виїзне засідання дуже швидко переросло у хвилюючу подорож крізь віки, де за потемнілими від часу реліквіями постають людські долі й незламна сила українського війська.

Музейний комплекс у 2011 році заснували брати Олег і Руслан Бойки, уклавши в нього повагу до минулого й любов до рідної землі. Незвична назва поселення сягає корінням ще у ХІХ століття, коли місцевою економією поміщика Енгельгардта керував управитель на прізвище Шампанський. Сьогодні ж на цих землях, де колись вирувало господарське життя, постав живий осередок пам’яті, що зберігає бойову техніку, зброю і спорядження кількох поколінь українських захисників.

Жива історія без музейних бар’єрів

У цьому просторі немає звичних скляних вітрин чи суворих табличок із заборонами, які зазвичай відділяють відвідувача від минулого. Майже дві години знайомив гостей із родинною справою син одного із засновників центру Олег Бойко-молодший, захопливо розповідаючи про шлях та долю чи не всіх тутешніх знахідок. За цей час учителі змогли власноруч потримати старовинну й сучасну зброю, роздивитися найдрібніші деталі одностроїв і зблизька дослідити бойові машини.

Зібрання вражає своїм масштабом і часовим розмахом, адже в експозиції поруч зібрано списи, бойові сокири, козацькі гармати, багатоствольну скорострільну зброю, мушкети, гвинтівки, автомати й кулемети. На подвір’ї та в залах стоять всюдиходи, військові вантажівки, мотоцикли, бронетранспортери й навіть ракетовози. Особливе місце серед старожитностей, давніх побутових речей, плакатів, знамен, значків і нагород посідають суворі свідчення нинішньої російсько-української війни, привезені бійцями з передової. Усі експонати – живі оригінали, до яких можна торкнутися не лише руками, а й серцем.

Консультантка Центру професійного розвитку педагогічних працівників Валентина Качан ділиться думками про те, як такий живий досвід змінює викладання історії: «Сучасна школа потребує наочності, що переконує без зайвих слів. Коли вчитель особисто тримає в руках річ із глибокою історією чи бачить сліди реальних боїв на броні, він повертається до дітей із зовсім іншим внутрішнім багажем. Після такої зустрічі розповіді на уроках стають по-справжньому переконливими й живими».

Осмислення спадщини й погляд у завтрашній день

Ця зустріч допомогла вчителям ще гостріше відчути неперервний зв’язок українських воїнських поколінь і ту високу ціну, якою нині виборюється наша свобода. Коли бачиш поруч реліквії минулих століть й обпалені боями речі сучасних воїнів, історія стає особистою відповідальністю перед захисниками й захисницями, а не звичним переліком дат. 

Брати Олег і Руслан Бойки продовжують наповнювати свій простір новими знахідками й облаштовувати майбутні виставкові зони, щоби сюди приїжджало дедалі більше молоді. Валентина Качан переконана, що така співпраця обов’язково триватиме, адже знайомство з минулим рідного краю через живі людські долі виховує в дітях глибоку повагу до своєї держави.

Подібні виїзні зустрічі вкотре доводять, що невеликі місцеві музеї здатні стати для вчителів надійною опорою, допомагаючи виховувати покоління, яке знає і шанує своє коріння.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!