Вісті Черкащини Жінка з Білашок стала не просто наставницею, а мамою шістьом хлопцям
У родині Мочалок з Білашок 12 січня – велике свято. Адже у цей день народилася найважливіша людина в житті – мама. Валентина стала мамою 9 дітям – лише двох із них вона народила. Та щире й любляче серце жінки ніколи не розділяло дітей на своїх і чужих. Так склалося, що зі своїм чоловіком Миколою вони зійшлися, коли в кожного за спиною була своя історія та по одному сину. Згодом народили ще й донечку. Та дітей завжди любили однаково, дбали про їх виховання та якісну освіту. Зараз обоє хлопців – успішні бізнесмени, мають свої сім’ї та по двоє дітей. Єдине, що батькам ятрить душу, що бачаться дуже рідко, адже один живе у Латвії, інший – у Канаді. Донька Жанна вийшла заміж за моряка, живуть у Чорноморську, вона викладає в школі українську мову. Подружжя пів віку, не покладаючи рук, трудилося, аби мати невеликий сімейний бізнес – кафе у центрі Білашок. Валентина Олександрівна раніше працювала помічником санітарного лікаря, а Микола Григорович – за фахом будівельник. Сам проєктував та зводив власний дім, багато будував односельцям, працював і закордоном. Здавалося, щоб іще треба – живи спокійно у своє задоволення. Та коли у родині близьких друзів і кумів сталася біда, і без батьків залишилося 5 дітей, Валентина та Микола, не вагаючись, прийняли рішення – забрати хлопців до себе.
– Відразу з похорону мами 4 менших хлопців забрали у притулок, а старший – Женя, який навчався в коледжі, поїхав до нас. Хлопців забирали білим бусом, то вони ще довго, де бачили білий мікроавтобус, хотіли написати на ньому погані слова. Пройшовши сім кіл пекла нашої бюрократичної системи, братів ми забрали-таки додому. Це сталося перед тим, як Едика та найменшого Назара мали відправити у Рівне, тобто розлучати рідних, – розповідає Микола Григорович. – Ми дізналися, що хлопців в притулку били, старші їх заставляли красти в магазині. Неважко уявити, яке майбутнє чекало на цих дітей?
Вже більше 2 років брати живуть у родині Мочалок і почуваються, треба сказати, дуже добре. Найменший Назар навчається у 4 класі, він третій в класі за успішністю, Вова ходить у 7-й клас, вийшов на рівень 11-12 балів з алгебри та геометрії. Юра – восьмикласник у Тальнівському економіко-математичному ліцеї, теж добре навчається, а Женя – кращий студент Тальянківсього коледжу, хоче бути ветлікарем. Едик уже закінчив школу, він хворий на ДЦП.
А недавно, під час психологічного тренінгу в Умані (родина проходить його регулярно), дізналися про хлопця, якого покинула мама. Історія Віталика їх страшенно вразила. Ще навіть не бачивши хлопця, діти просили взяти його в сім’ю. На його долю випало дуже багато поневірянь: у 9 років його залишила мама, сказала, що пішла працювати на «Нову пошту». Хлопчик спершу жив з дідусем, хворим на онкологію, а коли той помер, пустився шукати маму по всіх відділеннях «Нової пошти». Із села Христинівського району він дійшов аж до Таращі. Там його затримала поліція і повернула в уманський притулок. А звідти його вже забрали Мочалки.
– З ним важко – не секрет, – кажуть батьки. – Відразу ж нічого не буває. І з хлопцями треба було впритул попрацювати, щоб були такі результати. Назара, наприклад, теж хотіли залишати на другий рік, але ми за літо підтягнули. Віталій, він гіперактивний, у школі відстає – у 8-му класі вчимо ще тільки табличку множення. Він від природи міцний і любить фізичний труд. Оце було, як сніг випав, він о 6 ранку прокинувся і вже пішов сніг прогортати. Є у Віталіка ціль – хоче бути військовим, думає вступати в училище імені Богуна. Але для цього треба багато втраченого надолужити, – розповідають батьки і кажуть, що це саме їх Віталик попросив у Святого Миколая мобільний телефон і, дякуючи Володимиру Мовчану, його отримав.
Дітей цього разу ми вдома не застали – були на навчанні. На великому кухонному столі, за яким збирається вся сім’я, – букет троянд – подарунок від тата. Валентина Олександрівна зі сльозами на очах розповідає, як сини сьогодні вранці її вітали. Вова набрав на комп’ютері і роздрукував на кольоровому принтері вітальну листівку зі словами «Дякую, мамо, що ти в мене є, що ти дала життя, дякую за все». Мама Валя спробувала заперечити, на що син міцно обійняв і сказав: «А що б з нами було, якби не ви…»
Ми познайомилися з дружньою родиною Мочалок і переконалися, що там живе Любов. З ініціативи депутатки від політичної партії «Слуга народу» Наталії Гончар, яка також живе у Білашках, ми завітали до Валентини Олександрівни в день її народження. Побажали міцного здоров’я, витримки та щасливої жіночої долі. Як і годиться, приїхали не з пустими руками – привезли мішок борошна вищого ґатунку від засновника борошномельного заводу у Кривих Колінах Володимира Мовчана та повну торбу цукерок.
Нехай і надалі у цій родині панує дружба, цінується добро і пахне пирогами!
Ліна ЯЛОВСЬКА
