Віра в Перемогу херсонки родом з Тального міцна, мов сталь

Ця розмова цілком могла б і не відбутися. Однак Всемилостивий Господь розпорядився по-своєму. Спочатку від Тані (прізвища не називаємо зі зрозумілих причин), подруги дитинства, тальнівчанки, яка давно живе в Херсоні, нині окупованому ворогом, надійшло кілька повідомлень у соцмережі: «Будь-ласка, повідом батька, що в мене все добре». Звісно, це прохання було виконане. Накотились сльози, коли почула її в телефоні.

– Перший час ми практично завжди знаходилися в підвалі, – розповіла Таня. – Було чутно вибухи і стрілянину. Гупало добре. Страшно було. У свою квартиру поверталися, щоб тільки приготувати їжу. Як було тихіше, могли поїсти вдома, як ні – хапали приготоване і бігли назад, в підвал. Зараз чуємо вибухи, але на околицях міста чи поблизу Херсону. На них реагує мама, а ми – тільки якщо десь ближче гепне. Зараз у місті спокійніше, навіть на Центральний ринок почала виходити. В перші дні в магазинах не було продуктів взагалі – люди розхапали все до останнього. Неподалік у нас пекарня. Черги за хлібом були величезні! Добре, що маю знайомих, які там працюють, то хліб залишали мені, або ж вистоювала в черзі годинами. Зараз продукти є, можна купити прямо на вулиці. Недавно відкрився супермаркет, а то майже всі магазини не працювали. Ціни на все страшні: десяток яєць – 80-100 грн., стільки ж треба віддати за планшетку цитрамону. Про солодке можемо тільки мріяти, бо кіло цукерок «Тофіків» – 350 грн., а «Трюфель» від «АВК» – всі 500 гривень за кілограм. Бензин є, по 35 гривень за літру.

Ми тут, як у клітці, це як жити під прицілом. Не знаю, як виживаємо. Роботи нема, на дачу давно забули їздити – там взагалі жах. Хотіли виїхати до батька у рідне Тальне. Сіли в машину, поїхали. Що ми тільки пережили! Вздовж дороги були розбиті машини, валялися «вертушки» окупантів, купа цивільних понівечених легковушок. Всередині все переверталося від страху. Просто над нами пролітала ворожа авіація. Але ми їхали з надією, що нам вдасться проскочити. Прямо посеред поля перед нами показався блокпост. Це були рашисти. Вони сказали: «Єшчьо раз сунєтєсь – расстрєляєм!». Мусили повернутися в Херсон. Найбільше мені болить за синочка, за те, що дитині доводиться все це бачити. Їхали, а він мені: «Мам, краще я помру вдома, ніж нас розстріляють рашисти».

Боляче дивитися на будинки, які покинули люди через війну. Їх нагло займають вороги. Не гребують нічим. Пробивають бронею ворота, просто вивалюють їх, вдираються до будинків і порядкують. Зараз у місті повно російських недовояк. Вони дуже вільно себе почувають, хочуть диктувати свої правила. Вчора прямо в мене на очах зв’язали чоловіка на ринку і кудись потягли.

У місті відкрили пункт видачі російських паспортів. Кажуть, хочуть відкрити такий не один. Можна купити сім-карту російську, тільки за паспортом. Мусила купити, бо це була надія на зв’язок, ниточка з Україною. На жаль, навіть так це неможливо. Залишається тільки інтернет-зв’язок, дуже паршивий. Як буде з школою, один Бог знає. Говорять, їх буде менше і всі російськомовні. Недовго їм тішитись залишилось. Я щиро вірю, що нас звільнять, що Україна Переможе! Ми діждемося цього обов’язково! Ми ж українці – нам будь-що під силу! Ми сильна духом нація, яку ніщо не й ніколи не зламає!

Ольга ОСІЯНЕНКО

Читайте також: Жителька Тальнівщини продовжує справу, яку почали разом з чоловіком-військовим

Читайте нас також в Telegram!

18.06.2022 09:00
Переглядів: 1417
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.