Весільні скарби минулого: Тальнівський музей готує нову виставку

У Тальнівському музеї історії готують виставку «Благословенні минулим: весільна атрибутика століття тому». Вона познайомить відвідувачів із весільними звичаями наших предків і предметами, які супроводжували один із найважливіших етапів у їхньому житті.

Ідея виставки виникла напередодні традиційного осіннього весільного сезону. У народі вважали, що після Покрови можна засилати сватів, а весілля часто влаштовували в листопаді. Поштовхом до створення виставки стала світлина тальнівчанки, яку музею передала Наталя Івченко. На фотографії 1926 року зображена її бабуся Меланія Онойченко у весільному вбранні. Особливу увагу музейників привернув вінок-восковиця – прикраса, виготовлена з воску.

Восковиці створювали вручну, намотуючи основу з паперу або інших матеріалів і багаторазово занурюючи її у віск. Це був тривалий і копіткий процес: віск охолоджувався, після чого заготовку знову вмочували, поступово формуючи оздоблення.

Як розповіла директорка музею Світлана Проценко, під час підготовки працівники виявили чимало цінних предметів, пов’язаних із весільними обрядами Тальнівщини. Частина з них зберігає історії конкретних місцевих родин, а деякі речі мають понад столітню історію. Серед експонатів буде  метрична книга із записом про шлюб, датованим 1895 роком. Такі документи дають змогу зазирнути в історію родин і побачити, як зберігали відомості про важливі події в житті людей. Ще один цікавий експонат – Псалтир 1887 року в шкіряній оправі, який належав старості села Вишнопіль

Весільні рушники та їхня символіка

Особливе місце в експозиції посідають весільні рушники. У давнину вони мали різне призначення: на них благословляли молодих, виносили коровай, стелили під час вінчання. Кожен із цих обрядів супроводжувався усталеними звичаями.

– На вінчальний рушник наречені мали ставати лише босими ногами. Його вважали особливо чистим і символічно важливим. Рушник виготовляли з цільного полотна, не зшиваючи кількох шматків, адже він символізував щасливу долю та спільне життя подружжя, – зазначила пані Світлана.

На виставці представлено рушники різних періодів. Один із них датується початком ХХ століття – приблизно 1906–1910 роками. Це полтавський рушник, який вирізняється орнаментами, характерними для Полтавщини. Є й рушники, вишиті безпосередньо на Тальнівщині. На них можна побачити традиційні орнаменти, зокрема дерево життя – символ добробуту, продовження роду та щасливого майбутнього. На весільних рушниках також залишали недовишитим вінок, що за словами музейників, символізувало нескінченність життя.

Цікаво простежити й за змінами кольорів. На давніших рушниках переважали червоні та чорні нитки, а згодом почали з’являтися інші відтінки, зокрема жовтий. Рушники також мають вишиті літери – ініціали молодих. Вони залишають простір для досліджень і здогадок про людей, які колись тримали ці речі у своїх руках.

Вінчальні віночки й весільні прикраси

Серед особливих експонатів – вінчальні віночки, виготовлені на початку ХХ століття. Один із них передали до музею з Колодистого. Він має характерні для історичної Звенигородщини довгі стрічки-хвости. Інший, датований 1926 роком, зроблений із кукурудзяного листя та зберігався разом із вінчальними іконами.

Окрему увагу музейники приділили восковицям – традиційним весільним прикрасам, які виготовляли з воску. Їхні зображення можна побачити на старих фотографіях, що свідчить про поширення цього звичаю на Тальнівщині. В експозиції представлені й бутоньєрки, зокрема оздоблені кукурудзяним листям. Такі деталі допомагають зрозуміти, наскільки ретельно колись готувалися до весілля. Значення мали не лише одяг і прикраси, а й кожен елемент обрядового вбрання.

На старовинних світлинах можна побачити коралі, дукачі та намисто зі скляних трубочок – стеклярусу. Прикраси розповідають про тогочасну моду та про матеріальний достаток родин. Кількість низок коралів, наявність дукачів та інші деталі могли свідчити саме про заможність нареченої. Музейники звертають увагу й на те, як змінювалися весільні образи протягом десятиліть. На фотографіях 1920–1930-х років наречені постають у вбранні, характерному для свого часу, а на світлинах пізніших періодів помітні нові елементи одягу та оздоблення.

За багатьма експонатами стоять історії конкретних родин. Місцеві жителі передавали до музею речі своїх батьків, бабусь і дідусів, завдяки чому вдалося зберегти не лише старовинні предмети, а й частинку родинної пам’яті

Вбрання нареченої та обрядові речі

Невіддільною частиною традиційного весілля було батьківське благословення. Перед шлюбом молоді ставали навколішки перед батьками, які благословляли їх іконами. Ці речі є ще одним свідченням духовного життя краю.

Серед найцікавіших предметів – весільна сукня 1946 року, яка належала тальнівчанці Федорі Гончарук. За переказом, її привіз для дівчини майбутній чоловік після повернення з Другої світової війни. Хоча сукня дуже гарна, її фасон нехарактерний для традиційного українського весільного вбрання. Саме ця особливість робить її цікавою частиною експозиції: вона нагадує, що весільний одяг міг відрізнятися залежно від часу та обставин, а також особистої історії нареченої.

Є в експозиції й хустки, які використовували під час обряду покривання молодої. Цей звичай символізував перехід дівчини до статусу заміжньої жінки. Нареченій розплітали косу, укладали волосся під очіпок і покривали голову хусткою.

– На Тальнівщині побутував звичай, за яким молода тричі скидала хустку, ніби не бажаючи прощатися з дівуванням. Зрештою її знову покривали, а обряд ставав символічним переходом до нового етапу життя, – додають музейники.

Окрім весільного вбрання та прикрас, важливе місце в обрядовості посідали коровай і весільне гільце – деревце, оздоблене паперовими квітами та стрічками. Коровай символізував добробут і щасливе подружнє життя, а гільце – розквіт молодої родини. Особливе значення мали й вінчальні свічки, світло яких символізувало благодать і початок нового спільного життя.

Весілля в українській традиції складалося з багатьох обрядів і колись могло тривати цілий тиждень. Кожен день мав своє призначення, що відображено й у народному прислів’ї:

«П’ятниця – починальниця,

Субота – коровайниця,

Неділя – вінчальниця,

В понеділок – їсти та пити,

У середу – похмелятися,

А в четвер після обіду

Та й додому поїду».

З часом весільні звичаї змінювалися, однак чимало обрядових символів і досі нагадують про традиції, які передавалися від покоління до покоління.

За кожним експонатом – своя історія

Підготовка виставки стала для працівників музею нагодою не лише показати давні речі, а й дослідити їхнє походження, символіку та зв’язок із місцевою культурою. Вони вивчають фотографії, порівнюють орнаменти, встановлюють імена зображених людей і збирають відомості про історію предметів. Світлана Проценко наголошує, що музейна робота передбачає постійний пошук і дослідження. Адже навіть невелика деталь на світлині чи вишитий знак на рушнику може стати ключем до розуміння давнього звичаю.

До відкриття виставки колектив музею готує тематичну програму, яка допоможе відвідувачам глибше зануритися у світ української весільної атрибутики. Нова експозиція покликана нагадати, що культурна спадщина живе не лише в музейних вітринах. Вона зберігається в родинних історіях, світлинах, рушниках і звичаях, які передавалися від покоління до покоління. І сьогодні, коли Україна відстоює свою свободу та ідентичність, дбайливе збереження цієї спадщини набуває особливого значення.

Тая КАЯФЮК

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!