Нова сторінка «Передзвонів»: куди веде стежка тальнівських митців

Очолювати Центр культурних послуг, диригувати духовим оркестром, піднімати народну пісню з «Орданою», а відтепер іще й згуртувати довкола себе прозаїків, поетів і художників. Новий керівник творчого об’єднання «Передзвони» Володимир Таран точно знає, чим живе нинішній митець. Про те, як уберегти неповторні традиції рідного краю, не побоятися сміливих пошуків і вдихнути нове життя в давні задуми, він розповів у щирій розмові.

–Володимире Леонідовичу, на першій-таки зустрічі передзвонівці одностайно довірили вам кермо. Чекали такого повороту, і чим для Вас є цей новий крок?

–Направду, геть не чекав, бо ж маю гріх: мабуть, найчастіше з усіх пропускав наші збори. Але колеги виявилися людьми мудрими, підійшли до справи з хитринкою. Якщо ж без жартів, то наше об’єднання – то величезна спільна історія, особливі звичаї та своє, ні на кого не схоже творче обличчя. Тому для мене це не почесне крісло чи гарна посада, а насамперед велика відповідальність перед творцями нашої землі.

–Тепер у Ваших руках і Центр культурних послуг, і «Передзвони». Як даватимете раду всьому цьому, щоби творче життя громади віднаходило нове дихання?

–Знаєте, як у народі кажуть: щось Бог узяв, а щось дав; або, як сам із себе сміюся: куди б іще ту голову всунути? Адже, окрім цих турбот, у моєму житті назавжди є музика: уже два десятиліття не відпускають «Сурми Тальнівщини», а останні кілька літ гріє душу народна пісня з «Орданою». Мабуть, така вже доля – вічно щось творити, шукати й плекати красу. Її довкола так часто бракує, тож коли маєш бодай найменшу змогу примножити її через слово чи ноту, то хіба можна стояти осторонь?

Звісно, доба не гумова, це забирає чимало сил, але я не тягнутиму все самотужки. Треба вміти чути людей і довіряти їм, особливо досвідченим. У «Передзвонах» є свій міцний корінь і багатий доробок. Моє діло – оберігати той скарб, підхоплювати свіжі задуми й допомагати їм ставати на крило. Ламати щось заради самої зміни не буду. Хочеться, щоб наша культура жила, повнилася новими ідеями й приносила добрі плоди.

–На зборах Ви підкинули чимало добрих думок: і про вайбер-групу, і свіжий альманах, і використання сертифіката до Дня міста. За яку ниточку потягнете найперше?

–Почнемо з того, щоб частіше чути один одного. Оця цифрова група в телефоні допоможе хутчіш перегукуватися, ділитися написаним і обговорювати нові задуми.

Маємо й сторінку у фейсбуці. Хочеться, щоб вона ожила, повнилася віршами й роздумами наших авторів, щоб ці твори бачили не лише свої, а й усі ближні та дальні шанувальники рідного слова.

Інший клопіт – підготовка нового альманаху. Наші люди пишуть так, що ці рядки гріх ховати в шухлядах, їх треба оберігати й пускати в білий світ. Зараз зноситимемо докупи всі матеріали, ладуватимемо їх й обдумаємо, як видати книжку у світ.

А щодо святкового сертифіката, то вирішили притримати його якраз до виходу збірки. Це буде правильний і видимий підсумок нашої праці.

–Ви згадували й про фестиваль українських композиторів у Тальному, і про велику виставку полотен Петра Хілобоченка. На якій стадії ці мрії, і чи відгукнулися на них у громаді й міській раді?

–Тут мушу щонайперше віддати належне колезі: задум збирати композиторів належить Дмитру Васильовичу Вовку, заслуженому працівникові культури зі Шполи. Я лише палко вхопився за цю думку, тому що вона справді глибока й корисна для наших людей. Колись такі свята гриміли на всю область. То була дивовижна нагода показати красу нашої музики, відкрити нові імена, звести докупи талановитих виконавців. Було б чудово повернути цю традицію на Тальнівщину, згуртувавши творчу силу всієї Черкащини.

Так само й виставка Петра Хілобоченка. Це спосіб знову показати людям дивовижний світ нашого художника, нагадати про живопис і дати землякам привід поговорити про прекрасне.

Поки що ці плани – як перші паростки. Попереду багато клопоту: треба знайти однодумців, зважити власні можливості та відшукати помічників, готових підставити плече фінансово чи організаційно. Не хочеться, щоб гарні слова так і лишилися на папері, прагну, аби вони проросли в реальні справи.

–До вашого кола з радістю приєдналися нові обличчя. А як зробити так, щоб до «Передзвонів» горнулося більше молоді і щоб ці зустрічі стали помітними для всієї громади?

–Щонайперше – відчинити двері й не боятися того, як юні бачать цей світ і творчість. Нове покоління не мусить сліпо копіювати минуле, а принесе свої подих та ідеї. Мені вельми хочеться, щоб об’єднання зближувало не лише визнаних майстрів, а й початківців, які шукають власну стежку й відкривають серце для мистецтва. Заради цього варто частіше виходити до людей, влаштовувати відкриті вечори, ходити в гості до шкіл і коледжів. Треба давати молодим простір для дій, аби вони могли показати, на що здатні. Та водночас не можна знецінювати досвідчених митців, які роками творять на розлогих тальнівських нивах і мають за плечима багатющий скарб. Саме в цьому союзі сивого досвіду й гарячої юної енергії я й бачу майбуття «Передзвонів».

–Поети на зустрічі ділилися не лише віршами, а й болючим: важко знайти композиторів, які б поклали рядки на музику. Чи зведе доля тальнівське слово з місцевою нотою?

–Безперечно. Рідне слово й музика з одного кореня ростуть. Чимало віршів наших авторів уже стали піснями, про це красномовно свідчать три попередні збірки «Передзвонів».

Звісно, нині музикантів, а тим паче композиторів, які вміють тонко відчути поезію, бракує. Це важкий вузол, і розв’язати його за один день не вдасться. Якраз том мусимо шукати таланти, наводити мости між творцями й не опускати рук.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!