Тиша як дефіцит: у Тальному вулиці втомилися від «гучних» розваг

Коли за вікном сідає сонце, міста і села прагнуть зануритися в довгоочікуваний спокій. Сьогодні тиша – дефіцитний ресурс, ліки для втомленої нервової системи й базова потреба безпеки. І якщо на прифронтових територіях безгоміння – вистраждана, дорогоцінна мить спокою, то в глибокому тилу його цінність розуміють не всі. Щовечора цей спокій безцеремонно розривається ревінням моторів, свистом шин і хаотичним рухом водіїв, які переплутали громадські вулиці з гоночними треками.

Останнім часом проблема так званих «верхівців» стала кричущою. Мова не лише про водіїв потужних байків чи підлітків на кросових мотоциклах, які через оглушливий шум і нехтування правилами стають справжнім нічним жахом для містян. До них приєдналася нова генерація – власники електросамокатів, моноколіс та скутерів. Вони часто рухаються безшумно, але від того не менш небезпечно: маневрують між пішоходами на тротуарах або непередбачувано вилітають на проїжджу частину.

Наслідки такої легковажності, на жаль, не змушують на себе чекати, навіть якщо вони й не потрапляють в офіційні хроніки. Буквально вчора Тальним прокотилася новина: за словами місцевих жителів, на Базарній сталася аварія за участю самокатника. Поліція цей інцидент наразі не коментує, проте в самій громаді він уже збурив чимало обговорень. Коли розвага чи бажання «проскочити швидше» перетворюються на реальну загрозу, ціна за чужу неуважність стає занадто високою.

За кожним нічним ревінням мотора чи зухвалим дрифтом стоять сотні людей, позбавлених сну. Немовлята, яких батьки годинами намагаються вкласти спати; літні люди, чий тиск миттєво реагує на кожен різкий звук; і, найголовніше,  наші захисники. Для воїнів, які повернулися з передової, кожен подібний акустичний удар – важкий тригер, що миттєво повертає їх у пекло обстрілів. Мати повагу до їхнього права на відпочинок – найменше, що ми зобов’язані робити в тилу.

Окреме й надзвичайно болюче питання – до батьків, які легковажно забезпечують своїх неповнолітніх дітей смертоносними іграшками. Купити підлітку швидкісний двоколісний транспорт, не навчивши його елементарних правил дорожнього руху та засад відповідальності, – не прояв любові чи турботи. Це свідомий крок до трагедії. Жодна батьківська «вседозволеність» і сліпе бажання догодити дитині не варті того, щоб потім у розпачі кусати лікті в лікарняних палатах, або, не дай Боже, впізнавати власну дитину в сухих зведеннях ДТП.

Маємо нарешті усвідомити: за кожною такою аварією стоять не лише розбиті пластик і метал. Там завжди кров, переламані кінцівки, важкі травми, що можуть змінити життя назавжди, і нестерпний біль – як фізичний для потерпілих, так і душевний для їхніх близьких. Штрафи та зауваження – лише зовнішній бік справи. Набагато важливішим є внутрішній ценз людини й елементарне виховання. Справжній драйв має залишатися там, де він нікому не заважає: на спеціальних спортивних майданчиках, за межами населених пунктів або на польових дорогах. Натомість вулиці наших громад – від великих міст до таких затишних містечок, як наше Тальне – мають бути простором взаємної поваги, де тиша є не розкішшю, а природною нормою життя.

Олександр ГРИГОРУК

Читайте також: Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України

Читайте нас також в Telegram!