Вісті Черкащини 
Смиренність, молитва і багатоголосся: у Тальному святкуватимуть День жінок-мироносиць
Цієї неділі, 26 квітня, стіни тальнівського Храмі ПЦУ Першоверховних Апостолів Петра і Павла наповняться особливим світлом. Тут відзначатимуть День жінок-мироносиць. О 8:00 ранку благочинний громади Андрій Гаргат розпочне Божественну літургію, збираючи парафіян на спільну молитву за мир і підтримку. А коли замовкнуть церковні дзвони, у соборі зазвучить уманська «Мальва». Про те, як налаштувати професійний хор на церковну акустику та чому цей виступ у Тальному став для колективу справою принципу, ми розпитали незмінного керівника хору Василя Семенчука.
–Пане Василю, назва колективу – це його генетичний код. Ви розглядали десятки варіантів, але зупинилися на «Мальві». Чому саме ця квітка стала вашим символом і який сенс ви прагнете донести слухачеві?
–На той момент ми мали близько двадцяти пропозицій. Проте щойно прозвучало слово «мальва» – усі обговорення вщухли. Це було миттєве спільне рішення: назва обрала нас сама, без жодних додаткових аргументів.
Для нашого хору – це концентрована українська ідентичність. У цьому слові відлунює все: Україна, любов, чистота, рідна земля, мати. Ми через пісню плекаємо ці сенси, як мальви під вікном батьківської хати. У цьому й полягає наша місія.
–У складі «Мальви» поруч співають професійні музиканти й аматори. Як вам вдається зшивати настільки різний досвід у єдине гармонійне полотно? Слухаючи вас, серце завмирає.
–Для мене самого це приємне здивування. Секрет звучання – у непоборному прагненні людей співати, особливо в нинішні складні часи. Хор – передусім колективна енергія, де фахова підготовка інколи відступає перед щирістю.
У нас дивовижний сплав: поруч із досвідченими хористами співають дизайнери, кравчині, перукарі. Ми порозумілися миттєво. Дехто зі співаків зізнається, що раніше навіть не мріяв про такий складний репертуар. Зізнаюся, я й сам спочатку сумнівався щодо окремих творів. Але крок за кроком ми прийшли до результату. 20 квітня «Мальві» виповнився лише рік, що став часом нашого спільного перевтілення.
–Репертуарна палітра «Мальви» за цей рік вражає. Як у вашій програмі уживаються класика Леонтовича та сучасні звукові експерименти?
–Програма нашого великого концерту – спроба поєднати різні пласти української ідентичності. Перша частина присвячена духовній музиці: від канонічних Стеценка й Леонтовича до глибинних творів Ганни Гаврилець. Друга – сучасна, де ми використовуємо складні прийоми сонористики та звукоопису, так можна сказати.
Ми працюємо з партитурами світового рівня, обробками Анатолія Авдієвського й аранжуваннями Леоніда Ятла. Виконуємо і мої власні авторські прочитання. Поки що принципово звучить лише українська мова. Сьогодні це життєво необхідно. Ми проходимо шлях від жартівливих народних пісень до драматичних, філософських полотен. Наш репертуар максимально широкий, адже ми прагнемо охопити весь емоційний спектр нашого часу.
–Василю Васильовичу, фольклорист, людина експедицій. Чи є в репертуарі «Мальви» твори, які ви особисто вихопили із забуття і повернули до життя?
–Моя робота з фольклором триває давно. Жіночий ансамбль «Софія», яким я керую, майже повністю тримається на записах 80-200 пісень із моїх студентських практик. Так само й народний хор «Кобзар» при Уманському національному університеті виконує чимало експедиційного матеріалу, щоправда, уже в моїх сучасних аранжуваннях.
У «Мальві» ми також плекаємо цю традицію. Однією з перлин нашого великого Різдвяного концерту стала унікальна щедрівка, записана в селі Косенівка на Уманщині. Вона прозвучала надзвичайно вдало. У такі миті відчуваєш, як автентичний спів оживає в сучасному просторі. Пошук триває, і я впевнений, що наша палітра ще поповниться знахідками, що чекали на свій час у глибинах народної пам’яті.
–Ви часто виступаєте в Уманському художньому музеї та старовинних храмах. Як архітектура цих місць – колишнього василіянського монастиря чи Свято-Успенської церкви – впливає на саму природу вашого звуку? Адже там музика набуває зовсім іншого об’єму.
–Зізнаюся, ми свідомо уникаємо стандартних залів. Хор – тендітний організм, і в акустиці «Старої Умані» чи художнього музею він розкривається інакше: звук стає політним, барви об’єднуються, виявляючи справжню глибину партитури.
Проте справа не лише в акустиці. У храмі співаки стають іншими. Навіть самі зізнаються: «Ми змінюємося». Дивовижно, що зазвичай хор звучить краще на репетиціях, але в цих стінах усе навпаки. На виступі ми звучимо потужніше, ніж на генеральних прогонах. Цей простір дарує натхнення й те високе відчуття щастя, яке ми передаємо слухачеві.
Виступи в храмах для нас – культурно-просвітницька місія і життєва необхідність. Люди приходять співати, щоб підтримати одне одного, відійти від травм сьогодення й знайти радість у спільному творенні. Поява «Мальви» під час великої війни – знакова подія. Так було і століття тому: у пекельні часи народжувалися потужні колективи, які пробуджували суспільство своєю музичною правдою.
–Уманщина й Тальнівщина – образно кажучи, дві рідні сестри. Чи є в репертуарі «Мальви» твори, коріння яких саме з нашого краю? Можливо, щось особливе ви готували саме для виступу в Петропавлівському соборі?
–Тальнівщина для мене – рідний і добре знайомий край. Ще з 1998 року я об’їздив майже кожне тутешнє село. Тоді ми, молоді музиканти, навіть не думали про наукові дослідження: грали на весіллях, жили цією музикою, а вже пізніше почали вивчати її як фольклористи.
Щодо репертуару «Мальви», то поки що ми лише на початку шляху. Ваша «Ордана» – справжній прапороносець народної традиції не лише на Черкащині, а й у всій Україні. Це суперпотужний колектив, на який важко не озиратися. Нашому хору лише рік, і за такий короткий час складно зібрати великий експедиційний багаж. Спочатку ми беремо впізнаване або рідкісне. Проте в планах – поступово наповнювати програму оригінальними творами: від світової класики до наших локальних, регіональних перлин. Це обов’язково буде.
–Пане Василю, що сьогодні допомагає українській пісні залишатися актуальною для молоді скрізь: і в Умані, і в Тальному, і в усій країні? Як зробити так, щоб традиція була для неї не «музейним експонатом», а живою потребою?
–Фундаментом завжди залишається коріння. Сьогодні молодь із величезним захопленням підхоплює пісні, де звучать автентичний голос, народна манера виконання. Юнаки й дівчата підсвідомо відчувають справжність цих звукових кодів.
Проте є й інший бік. Коли вони бачать старше покоління, яке несе в собі академізм, симфонізм і класичну глибину, то починають розуміти: тут приховано щось таке, до чого вони, можливо, ще не доросли. Я часто кажу, що наша творчість – ліки. Можливо, подекуди гіркі, не такі «солодкі», як сучасний поп-продукт, але саме вони дають справжній ефект одужання і розуміння себе.
Академічна й народна музика мають бути попереду. Фольклор – не щось застигле й давнє, це супердинамічне явище. Звичайно, у «Мальви» попереду ще багато роботи: ми мріємо про театралізацію, про складні філософські полотна. Це шлях постійного накопичення: вивчили одну пісню, але й повторили десять попередніх. Нам потрібно більше концертів-зустрічей із молоддю, проте не заради «перевиховання», а для заохочення. Щоб вони відчули драйв і силу, що дає рідна пісня.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
