Під золотом бань і суголосно: велике соборне свято щорічно гуртує Тальне

Ранок над містечком Тальне дихав прохолодою, але на подвір’ї Петропавлівського храму ПЦУ вже вирувало життя. Сонце щойно торкнулося золотих бань, а в повітрі вже бриніло передчуття чогось великого. Храмове свято на честь святих першоверховних апостолів Петра й Павла тут завжди відзначають з особливим трепетом.

Малиновий передзвін і святий хліб на дитячих долонях

Рівно о дев’ятій ранку тишу розітнув святковий благовіст. Дзвони сповіщали: від воріт до храму крокує митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан. Паламар наче вимірював кожен крок владики: щойно той підійшов до порогу собору, передзвін миттєво обірвався.

Натомість над подвір’ям залунали тонкі, чисті дитячі голоси. Вихованці недільної школи, трохи зніяковілі від дорослої відповідальності, але з гордо піднятими головами, тримали на вишитих рушниках чотири важкі, духмяні короваї, чия скоринка ще блищала від яєчного жовтка. Ці святі хліби були щирою вдячністю громади: перший, за традицією, призначався владиці, інші три – будівничому храму Володимиру Мовчанові та підприємцю Ігорю Новицькому, а також міському голові Василю Сідьку.

Митрополит усміхнувся – не протокольно, а з батьківською теплотою в очах, –благословив малечу й переступив поріг храму.

Парафіяльний хор: іспит для нових голосів

Всередині пахло ладаном, свіжим воском та чебрецем. Під склепінням собору разом із митрополитом молилося духовенство Тальнівщини. Особливістю цієї служби став виступ парафіяльного хору. Зазвичай на престольне свято запрошували професійний колектив із Черкас. Цього разу відповідальну місію довірили місцевим парафіянкам. Новий хор досі мав досвід лише звичайних недільних літургій, тоді як святкова архієрейська служба вимагає значно вищої майстерності й неабиякої витривалості. Попри хвилювання на початку, тальнівські виконавиці впевнено впоралися зі складною програмою, продемонструвавши злагоджений і сильний спів під куполами храму. Цей духовний іспит колектив склав на високому рівні.

Після завершення літургії та мирування, перед початком хресного ходу митрополит Іоан поділився своїми враженнями від сьогоднішнього богослужіння.

–Владико, дозвольте поставити вам три запитання. Перше – суспільно-державне: на вашу думку, яка роль церкви у розбудові держави?

Церква – духовна основи держави, тобто та сила, що допомагає всім прошаркам нашого суспільства чітко розрізняти добро і зло. Вона закликає спрямовувати зусилля на нейтралізацію зла, а добро, навпаки, примножувати, щоб розбудовувати й робити Україну кращою. Завдяки цьому вона отримує Боже благословення на всі добрі справи й на подолання ворога. Тому церква є тією божественною силою, яка поставлена в нашому народі.

–Друге запитання духовно-практичне. Як священники Черкащини допомагають Збройним Силам України та цивільним людям?

–Тут насправді приховано багато підпитань. Почнімо із ЗСУ. По-перше, на Черкащині є близько 15 військових капеланів – кадрових офіцерів ЗСУ, Національної гвардії та Прикордонної служби.

По-друге, священники на багатьох парафіях разом з вірянами організовують благодійну допомогу: збирають кошти на різноманітні потреби – від засобів РЕБ й амуніції до домашніх продуктів, яких потребують наші воїни. Можна сказати, що в кожній громаді священник знає своїх парафіян, які зараз воюють, і всіляко їх підтримує. Важливою є і мотивація для оборони країни, що лунає в проповідях наших пастирів. Це розвінчення міфів «руського міра» й протидія ворожим інформаційним спецопераціям, спрямованих на розкол нашого суспільства (як-от штучне розпалювання негативного сприйняття працівників ТЦК). Крім того, декілька священників пішли воювати зі зброєю в руках. Вони ухвалили рішення тимчасово зняти підрясник і стати захисниками України. Тож і в такий спосіб наша церква бере безпосередню участь в її обороні.

–І третє запитання філософське. Одна із заповідей говорить: «Не вбий». Чи не є гріхом те, що наші воїни вбивають російських окупантів?

–Знищувати ворога – свята справа. Заповідь «Не вбий» стосується стосунків усередині суспільства, між своїми. Українець не повинен убивати українця. Навіть коли люди сваряться чи тримають образу одне на одного, існує червона лінія, дана Богом: ви можете сперечатися, але не переступайте межу «Не вбий». Якщо проллєш чужу кров, то Бог попустить, щоб пролилася й твоя. А те, що стосується захисту Батьківщини – свята справа: захищати свій народ і свою державу. Бог ще в раю дав людям заповідь берегти землю та доглядати за нею. Коли ж Він розділив людство на народи, то кожному дав свій уділ. І кожна нація  отримала завдання дбати про свій край та оберігати його. Ще з давніх часів Старого Завіту описується, як Бог благословляв єврейський народ на захист своєї землі, допомагав йому і брав безпосередню участь в цих оборонних війнах. Сьогодні ж не лише єврейський, а й усі народи обрані Богом. Особливо українці, які любить Господа  й прагнуть жити за Його заповідями.

Хресна хода: з молитвою та пам’яттю про Героїв

Об одинадцятій годині розпочалася хресна хода. Духовенство у святковому вбранні, владика, представники місцевої влади й парафіяни пройшли вулицею міста – стримано, без зайвого галасу й перекриття руху. У цій спокійній, зосередженій ході відчувалася особлива внутрішня сила та єдність громади.

Колона зупинилася біля пам’ятника Героям Небесної Сотні та Захисникам України й банерів з портретами полеглих земляків. Під час короткої панахиди, коли голос митрополита розносився у тиші, присутні мовчки схилили голови у спільній молитві, згадуючи своїх Захисників і Захисниць. Адже завдяки їм цей святковий день взагалі став можливим для Тального.

Козацька каша з жіночим характером

Коли люди повернулися до храмового подвір’я, у повітрі вже пахло димом і чимось неймовірно апетитним. Замість класичного козацького пшона парафіянки приготували страву за власним рецептом – із гречки. Каша вийшла наваристою, з димком та ідеально розсипчастою.

Люди сідали поруч, розмовляли про буденне та вічне. Храм – це насамперед люди, які вміють спільно молитися, разом тужити за полеглими й ділити просту гречану кашу з одного казана. Свято закінчувалося поволі, проте відчуття того, що громада стала на один великий крок ближчою одна до одної та згуртованішою, залишалося з усіма присутніми.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України

Читайте нас також в Telegram!