Рятувальниця, яка втратила руку на першому бойовому виїзді, розповіла про навчання у Черкасах і повернення в ДСНС

Перед своїм першим бойовим виїздом Олександра Щебілова відчувала – має щось статися. Тієї ночі росіяни атакували харківське підприємство, а згодом ракети полетіли й у рятувальників, які ліквідували наслідки атаки. Олександра втратила руку. Нині вона вже водить авто, планує подорож та похід у гори, а ще – повернутися на службу в ДСНС.

Про те, чим живе, як відновлюється, Олександра розповіла «18000». Також під час розмови говорили про те, до чого готують майбутніх рятувальників в університеті й чого у цій підготовці бракує. 

«Я встала й бачу, що немає руки»: перший бойовий виїзд

У ніч на 15 червня Олександра вперше поїхала на бойовий виїзд. Російський безпілотник атакував підприємство у Холодногірському районі Харкова.

– Можливо, організм якось підсвідомо знав про те, що буде. Я перед цим тьоті й дядьку своїм надсилала відео в телеграмі з побоюванням, – розповідає рятувальниця. 

Під час ліквідації наслідків рятувальникам оголосили повітряну тривогу. Олександра разом із колегою Ігорем відійшли на безпечну відстань від підприємства. Дівчина пригадує: Ігор сказав їй лягти. Тієї ж миті росіяни атакували повторно. За її словами, одна ракета летіла у бік підприємства, інші влучили неподалік від них.

Рятувальниця після поранення у лікарні. Фото: Суспільне Харків

– У мене недовго була контузія. Я встала й бачу, що немає руки вже. Ігор не міг встати, поранений. Потім підбігла до машини, яка стояла «на гідранті», але там нікого не було. Про загиблих я дізналася вже у лікарні, – каже Олександра. 

Дівчина пригадує, як зупиняла автівку, щоб дістатися лікарні. Раніше вона про це вже розповідала журналістам: «Вибігаю на дорогу і зупиняю чоловіка з «Тесли». Наче апокаліпсис виходить, все таке жовте, в диму. Махаю водієві і кажу: «Везіть в лікарню». Напевно, відсотків 10 було, що ми виживемо. Якби не побігла, то не п’ять загиблих було б, а вісім». Після дівчина змогла зв’язатися з водієм «Тесли», щоб подякувати.

Лікарі сказали Олександрі, що руку не врятувати. За 20–30 хвилин дівчину вже оперували.

«Бракувало практики»: Олександра про навчання рятувальників

Після першого бойового виїзду Олександра інакше оцінює свою підготовку, отриману в університеті. Стати рятувальницею дівчина мріяла ще з восьмого класу. Змалечку знала, що хоче обрати професію, пов’язану зі службою. Згодом її знайомий запропонував вступити до лав ДСНС.

– Я пройшла на бюджет. Батьки б за контракт потрібні суми не заплатили, – розповідає дівчина.

Рятувальниця Олександра під час навчання

Олександра вступила в Національний університет цивільного захисту, який із початком війни перебазувався у Черкаси. Спершу на бакалавра. Каже, що на першому курсі давали знання зі школи.

– Щодо профільних занять це був вже третій‐четвертий курс. Є певні нормативи, які маємо виконати. Дехто не ставився до цього серйозно, сміялися. Я до цього ставилася відповідально. Це було не дарма: після поранення у стресовій ситуації треба було діяти та реагувати дуже швидко. Я морально себе налаштовувала на погане, хтось так не робить, – каже Олександра.

Під час навчання відпрацьовували домедичну допомогу, аварійно‐рятувальні роботи під час ліквідації пожеж, роботу з вогнем тощо. Втім Олександра говорить, що цього недостатньо.

Навчання рятувальників у НУЦЗ

–  Я не можу сказати, що в університеті добре до чогось підготували. Тут більше саморозвиток. Не можу сказати, що користуюся знаннями з університету. Бракувало практичних навичок, ситуацій, наближених до реальних подій. Потрібно залучати курсантів до реальних пожеж, бо в надзвичайній ситуації інакше думаєш, – говорить рятувальниця.

Водночас після початку повномасштабного вторгнення, за словами Олександри, у навчанні з’явилися завдання, пов’язані із діями під час повітряної тривоги.

– Давали умовні завдання, наприклад, «Шахед прилетів кудись. Ваші дії?». Навчань, як поводитися у ситуаціях, наближених до реальних подій, не було. Курсантів до бойових виїздів не підпускають, – каже рятувальниця Олександра.

Рятувальниця під час навчань

У роботі рятувальника, додає дівчина, важлива фізична підготовка, адже від неї залежить здатність виконувати завдання.

– Я б додала у програму більше фізичної підготовки та давала курсантам свободу для саморозвитку й тренувань у спортзалі міста. Навчальну програму, найімовірніше, змінила б. Не бачу практичного застосування більшості предметів, які нам викладають, в реальному житті, – зазначає рятувальниця.

Нині Олександра реалізувала те, про що говорила журналістам у лікарні після обстрілу: вступила до магістратури НУЦЗ України в Черкасах на заочну форму навчання. Заняття, за її словами, розпочнуться тут у жовтні.

Протез, гітара й авто: як Олександра відновлюється

Після операції дівчина поїхала на подальшу реабілітацію до Львова до центру «Superhumans». Каже, нині її відновлення – здебільшого психологічне.

– Тут є штатний психолог, але я працюю з тією, яка від ДСНС. Лише з нею говорю. У середині серпня мені зробили зліпки. Рука вже була готова до протезування й десь через півтора‐два тижні був готовий протез, – розповідає Олександра. 

Протез дівчина опанувала швидко. Водночас деякі побутові речі досі їй даються непросто, наприклад, такі, як зав’язати волосся.

Рятувальниця Олександра

У соцмережах рятувальниця публікує відео, де готує, займається скелелазінням, грає в гольф. Одне з нових захоплень Олександри – гітара. Раніше вона не грала, а в реабілітаційному центрі це стало частиною терапії.

«Нова рука – нові можливості. В інший період життя я так би і не навчилася грати на гітарі», – пише Олександра у соцмережах. 

Дівчина грає на гітарі

До втрати руки дівчина активно публікувала фото та відео, як отримувала водійське посвідчення та подорожувала автівкою, зокрема Харковом, Черкасами й іншими містами країни. Каже, що уже й не пам’ятає, коли сіла за кермо вперше. Під час реабілітації Олександра продовжила водити.

– Керую однією рукою. Звичайна коробка‐автомат, але воджу. Під час реабілітації в центрі вчилася їздити по парковці. Коли мене виписали з хірургії й перевели на реабілітацію, я вже виїжджала у місто, – пригадує дівчина.

Олександра за кермом автівки

Нині Олександра перебуває на лікуванні у місті‐курорті на Львівщині. Каже, що їй тут нудно, бо всі друзі лишилися в іншому місті. 

Та в Олександри Щебілової є низка планів, зокрема – похід у гори. Розповідає, що майбутнє сходження буде нетиповим для неї – вона лишиться з ночівлею. Для цього компанією вже готують спорядження.

Одне із минулих сходжень в гори Олександри

Після завершення реабілітації Олександра хотіла б подорожувати, серед мрій – поїхати машиною на море у Хорватію. Також мріє знову піти у спортзал, щоб повернутися до попередньої фізичної форми.

Олександра вже навчилася водити однією рукою, взяла до рук гітару, пробує нові види спорту. Та серед усіх планів є один, який з’явився задовго до поранення і досі не змінився, – працювати рятувальницею. Дівчина вже обговорювала повернення з керівництвом, однак поки невідомо, коли це стане можливим. Сама Олександра хотіла б обійняти ветеранську посаду.

18000

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!