Коріння проростає крізь віки: як тальнівські школярі розгадують код власних прізвищ

Там, де крізь крутосхили та каньйони пробиває собі шлях Гірський Тікич, а дрімучі лісостепові урочища пам’ятають гайдамацькі стежки, знову говорять про минуле. У залі Тальнівського музею історії зібралася спільна команда: науковиці Світлана Проценко й Ольга Приходько, учительки української мови й літератури Раїса Карман і Наталія Рев’якіна та восьмикласники Тальнівського НВК. Розгортаючи давні метричні книги й мапи, вони розшифровують власне коріння. Ініціатива «Досліджуємо прізвища рідного краю» стала мандрівкою в часі, де за кожним родовим ім’ям виразно чути відгомін історії всієї Тальнівщини. Про те, як дитячі пошуки повертають пам’ять про пращурів, ми поспілкувалися з очільницею НВК №1 Раїсою Карман.

–Раїсо Михайлівно, результати пошуків учнів вийшли далеко за межі громади й навіть України. Чи очікували Ви, що звичайне дослідження прізвищ класу набуде такої вражаючої географії?

–Зізнаюся чесно: починаючи цей проєкт, ми планували локальне, майже родинне дослідження, яке б охопило лише наше місто й громаду. Проте ономастика – наука дивовижна:  щойно діти занурилися в історію, кордони перестали існувати. Виявилося, що коріння багатьох тальнівських родин веде до козацьких зимівників Півдня, шляхетських родів Правобережжя, а деякі гілочки сягають країн Балтії, Молдови, Польщі й навіть далеких європейських міст. Прізвища стали тими ниточками, які зв’язали історію Тальнівщини із ширшим світом. Це розширило світогляд дітей: вони усвідомили, що долі їхніх родин тісно переплетені зі світовою історією.

–Більшість восьмикласників виявила глибоке коріння на Тальнівщині. Як це усвідомлення змінило їх самих і ставлення до рідного краю?

–Це був момент справжнього перелому в їхній свідомості. Знаєте, підліткам іноді здається, що все найцікавіше відбувається десь інде – у великих містах чи за кордоном. Коли ж юні дослідники побачили, що їхні пращури жили на Тальнівщині сто, двісті чи триста років тому, обробляли цю землю, захищали її, розбудовували громаду, то в них з’явилося неймовірне відчуття гордості й усвідомлення: «Я тут не випадковий перехожий. Це моя земля за правом крові та пам’яті». У підлітків з’явилася глибинна повага до свого краю, до кожної старої будівлі в місті, до розповідей бабусь і дідусів. Це вже особисте щемливе відчуття Батьківщини.

–Як співпраця з музеєм і робота з давніми документами допомогли дітям «оживити» уроки мови й історії?

Співпраця з Музеєм історії міста Тального вже стала частиною повсякденного життя закладу: у теж працює 3 музеї, 2 з яких мають почесне звання «зразковий музей». У Тальнівському НВК від років незалежності музейна педагогіка – одна з форм виховної системи. А ось цей історико-мовний проєкт став для нас ковтком свіжого повітря. Одна річ – бачити правила в підручнику мови про перехід звуків чи суфіксальне словотворення, і зовсім інша – розбирати напівстерті записи в метричних книгах чи ревізьких казках, розуміючи, як саме козацьке прізвисько лягло в основу сучасного прізвища твого однокласника. Історія перестала бути набором дат. Діти «доторкнулися» до неї через реальні долі людей. Музейні експонати й архівні документи вдихнули життя в шкільну програму.  

Як Ви бачите підсумковий результат і як плануєте розвивати ці дослідження далі, у МАН?

– «Паспорт власного прізвища» буде не реферат чи картка, а справжня сімейна реліквія. Я бачу це як інтерактивне мінідослідження, де учень збере все: етимологію (походження) прізвища, географічну карту його поширення, перші згадки в архівах і родинні перекази.

Щодо продовження у Малій академії наук (МАН), то цей проєкт є ідеальним стартовим майданчиком. Кілька учнів уже загорілися серйозними темами. Наприклад, ми плануємо дослідити специфіку козацьких прізвищ якраз на Тальнівщині або простежити, як міграційні процеси XX століття відобразилися на антропонімії нашого краю. Робота з музейними першоджерелами дала дітям навички наукового аналізу, тому до МАН ми вийдемо із сильними й, головне, унікальними практичними дослідженнями.

–Сьогодні багато говорять про національну ідентичність. Що для Вас як учителя було найважливішим у цьому проєкті?

– Найцінніше в цьому проєкті – допомогти дітям відчути власне коріння й віднайти точку опори. Сьогодні, у часи великих випробувань для України, національна ідентичність – наша броня. Вона не будується на порожньому місці, а починається із запитання: «Хто я і звідки мій рід?». Коли дитина знає походження свого імені й прізвища, коли  бачить підписи своїх предків на документах минулих століть, її вже ніхто не зможе переконати, що вона «без роду й племені». Для мене як учителя найбільша нагорода – бачити, як мої восьмикласники впевнено і з гордістю кажуть: «Я – українець, і мій рід живе тут віками». Проєкт наповнив абстрактне поняття «ідентичність» конкретним змістом і відчуттям.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!