Дорогами стійкості: як гімназія на Тальнівщині приймала фахівців «Фортеці життя»

Нині, коли дні випробовують нас на міцність, особливим прихистком стають місця, де можна розрадити душу, почути добре слово й побути серед своїх. Днями до учнів Легедзинської гімназії завітали гості з реабілітаційного центру «Фортеця життя». Вони приїхали, щоб ближче познайомитися з молоддю, розімкнути коло буденних тривог теплою розмовою про психологічну розраду й разом створити щось красиве під час творчої майстерні. Про цей особливий день ми поспілкувалися із соціальною педагогинею закладу Оксаною Сокальською.

Як знайомство переросло в дружбу

Стежина вчителів до цього осередку проклалася ще на початку вересня, під час зустрічі істориків громади. Саме тоді Оксана Миколаївна познайомилася з Тамілою Янковою. «Вона провела для нас неймовірно чутливе заняття, – згадує співрозмовниця, – вчила, як правильно спілкуватися з воїнами, котрі повертаються з фронту чи приїздять у короткі відпустки. Ті поради були настільки глибокими й життєвими, що ми з колегами одразу загорілися думкою: такі зустрічі конче потрібні й нашим дітям». Ці розмови стали природним продовженням днів пам’яті, коли гімназія згадувала полеглих захисників. Лише за тиждень після тих скорбних дат команда центру вже переступила її поріг.

Укриття як простір єднання й творчості

Зустріч із перших хвилин випробувала всіх на стійкість – озвалася довга повітряна тривога. Усім довелося спускатися в укриття, тож розмова понад годину тривала під його глухим склепінням. Проте це не завадило диву: діти слухали затамувавши подих. Вкупі з психологинею Тамілою Янковою приїхав Ярослав Давиденко, але саме її голос став тим магнітом, що тримав увагу дитячих сердець.

Усе почалося з мистецтва. Школярам запропонували виростити спільну квітку пам’яті – символ скорботного двадцять дев’ятого серпня. «Дітям роздали паперові пелюстки, – ділиться спогадами Оксана Сокальська. – Спочатку в укритті запанувала тиша: слухачі замислилися, а потім почали писати. Хтось виводив слова вдячності, інші – свої сокровенні роздуми чи слова підтримки воїнам. Коли ми зібрали ці пелюстки в одне суцвіття, утворився неймовірний оберіг. Тепер ця квітка житиме в наших стінах як тихе нагадування про нашу єдність і невмирущу пам’ять».

Для гімназії таке рукотворне світло не новина. Тут давно прижилися добрі звичаї: учні вирізають паперових ангеликів, уписують туди імена полеглих земляків і крок за кроком створюють власну Книгу пам’яті. Учителі бачать, як через ці делікатні речі діти випускають на волю свої затаєні емоції, вчаться розділяти спільний біль і бачать, що навіть маленькі пальчики можуть створити величні й гарні спогади.

Дарунок спокою й уміння чути

Згодом гості вчили дітей повертати собі душевну рівновагу. Коли тривога бере гору, серце починає калатати, тому прості вправи на правильне, глибоке дихання стали для школярів справжнім відкриттям. Малеча й старшокласники затихли, зосереджено вдихаючи повітря і дослухаючись до підказок психологині.

Та чи не найважливішою стала розмова про те, як розмовляти з нашими військовими й на вулиці, і в колі родини. Для багатьох дітей це болить щодня, адже в когось батько зараз на передовій, а в інших рідні щойно повернулися з полону. Поради Таміли Янкової допомогли дітям збагнути найтонше: іноді не треба шукати гучних слів, а достатньо побути поруч і розділити тишу. «Такі уроки людяності стали неоціненними для нашої гімназії, – зазначає Оксана Миколаївна, – тому що дають дорослим і дітям той тривкий місток, що допомагає чути одне одного серцем, попри будь-які випробування».

Простір повертає до життя

Попри відголоски тривоги за стінами, час у затишку й цілковитій довірі у сховищі проминув непомітно. Цей день ще раз нагадав учителям, як сильно дітям потрібне постійне плече психолога, котрий зумів би вчасно розгледіти зачаєний смуток чи тривогу в учнівських очах. Поки такого фахівця в штаті немає, у Легедзиному рятуються своєю камерністю: гімназія  невелика, тож усі радощі й клопоти тут звикли ділити гуртом, наче в одній великій родині.

Тепер тут плекають нову мрію – знайти автобус, аби діти змогли на власні очі побачити реабілітаційний центр. Учителі, яким уже пощастило там побувати, досі згадують те місце із захоплення. Світлі зали, затишна зелена територія і живий куточок із тваринами, де відступає будь-який стрес, дарують відчуття абсолютного спокою.

«Фортеця життя» стала порятунком для багатьох: сюди приїздять відпочити й відновити сили воїни, їхні рідні та волонтери, котрі випалюють себе щоденною працею. Масажні крісла, тиша й турбота, якою тут огортають кожного гостя, доводять, що в таких місцях проростає наше завтра.

А щоб відчути атмосферу цієї теплої зустрічі в укритті, зазирніть на офіційну сторінку гімназії: там уже чекають світлини, сповнені дитячих усмішок і надії.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!