Адміністраторка з Тальнівщини розповіла про свою роботу у селі

«Хочеться, щоб керівники громади не забували про села, не кидали нас»

Наталія Павлівна Слободяник, адміністратор в селі Павлівка Перша, що на Тальнівщині, до своєї теперішньої посади була тут сільською головою з 2015 по 2020 рік. І справлялась зі своїми обов’язками вельми успішно, кажуть місцеві. І це розумієш одразу, тільки-но стаєш до розмови з досвідченою і розумною жінкою. Тому й не дивно, що їй доручили продовжувати вести справи у селі. До цього 21 рік працювала землевпорядником у сільській раді та була головним спеціалістом у відділі земельних ресурсів району.
Те, що жінка повністю віддана своїй роботі, підтверджується вже тим фактом, що в неї немає днів прийому – приймає людей щодня, а дзвінки – цілодобово. «Незалежно від того, яка година робочого дня, обід не обід, але якщо людина прийшла до адміністратора, – каже Наталія Павлівна, – то скоріш за все, з якоюсь проблемою. Насамперед її слід вислухати, обов’язково щось порадити, посприяти, допомогти – хоча б морально. У селі не така робота, як у місті: прийшов о 8-й годині ранку і працюєш до якогось визначеного часу. Телефонувати можуть і о 6-й годині, і опівночі, всякі випадки бувають, але встаю і йду. Навіть дорогою додому можуть зупиняти, запитувати щось».

Наталія Павлівна досконало знає все, що стосується її роботи. Знає проблеми не лише всього села, а буквально чи не кожної родини, бо живе в Павлівці Першій вже 38 років. Відчуває ту атмосферу, той дух людей, які тут мешкають, дбаючи про своє сьогодення і майбутнє дітей.
– Робота майже така сама, коли працювала сільським головою, просто назва посади змінилась, – каже адміністраторка. – Тільки під час існування сільської ради я як керівник могла сама домовлятись з підприємцями чи з кимось іншим щодо питань, які треба було вирішити в селі, а зараз не маю таких повноважень. Люди звикли, що в сільську раду можна було приходити з усіма питаннями. Так усі й приходять. Оскільки я багато років пропрацювала земельником, то часто питають, як оформити свою земельну ділянку, куди звертатися. Наразі у нас 60-65% жителів приватизували свої городи. І це оформлення триває й зараз. Люди поспішають це зробити законно, бо я всім пояснюю: якщо вони відтягнуть з цією справою, то їхню земельну ділянку зможе приватизувати будь-яка людина, навіть не з нашого села.

Наталія Павлівна зовсім не «кабінетна» людина. Вона – в постійних клопотах. Не цурається і фізичної праці: разом з усіма прибирає село, дбаючи про його благоустрій. Ще за її головування в селі постійно проводились різні роботи: освітлено деякі вулиці, залатані ями на дорогах, проведений інтернет у більш ніж 80-ти точках, у приміщенні, де роблять поминальні обіди, проводи в армію та інші заходи, підведена вода (є й гаряча), купили плиту, холодильник, різного посуду на понад 10 тис. грн., на ФАПі самотужки зробили ремонт, у бібліотеку закупили нову літературу. Та й зараз робота не стихає: кладовище впорядковане, клумби доглянуті, бордюри побілені, майданчики пофарбовані.
– Наразі головне питання, яке ми вирішуємо, – це скошування бур’янів. У нас є своя коса, але немає бензину, нам його ніхто не дав. Наш місцевий житель, працівник ЖКГ, дав свій бензин, я купила свічку до коси, і він де-не-де сам покосив. Як тільки я стала на посаду адміністратора, одразу подала список всіх необхідних нам матеріалів у відділ ЖКГ міської ради. Вони дали, що у них було, але зовсім не те, що ми просили. Наприклад, нам треба було 200 кг вапна, а дали лише 51 кг – цього мало. Бордюр і дерев у селі багато, вапна не вистачає. Також не дали білої і блакитної фарби, яку ми просили. В нас такими кольорами пофарбована огорожа на кладовищі. Натомість дали жовту, червону і зелену, яка нам зовсім не потрібна. Так вона в нас і стоїть. Тому самі викручуємось, як можемо. Немало допомагає ТОВ «Урочище Журавське»: завжди прогортає нам сніг і смітники. Дякуючи Володимиру Петровичу Мовчану, до нас щодня по 4 рази на день заходить автобус «Криві Коліна – Умань». Ми дуже вдячні за це. Далеко не в кожному селі є такі можливості. В нас є 2 працівники по благоустрою – вони молодці, свою роботу виконують на відмінно, – каже Наталія Слободяник.
Приємно було чути схвальні відгуки про адміністраторку від її односельців.

– Я працюю соціальним працівником, то з Наталією Павлівною ми тісно співпрацюємо ще з того часу, коли вона була сільським головою. Я обслуговую людей похилого віку, в мене 12 підопічних. Випадки бувають різні, Павлівна ніколи не відмовить в допомозі. Я в неї тут постійний гість, – каже Валентина Іванівна Козаченко.
– Я до Наталії Павлівни зверталась неодноразово: по субсидіях, по квитанціях, з особистих питань. Вона завжди допоможе, ніколи не скаже, що немає часу, де б я її не зустріла. Підтримає завжди і словом, і порадою. Я до неї йду, як до рідної людини, – розказує Ліда Іванівна Лушпай. – На Павлівну тримати образи – великий гріх.
Під кінець розмови Наталія Павлівна додає: «Хочеться, щоб керівники громади не забували про села, не кидали нас, хоч інколи звертали увагу, з бюджету хоча б 1% давали на село, нам ці кошти вкрай необхідні. Бо ми, жителі села, відчуваємо себе, як на бездоріжжі, нікому не потрібні».

Катерина КІХТЕНКО