Як українська інтелігенція святкувала Різдво 100 років тому: забуті традиції та страви, які вас здивують

Сто років тому українці зустрічали Різдво з дідухом у хаті, кутею на столі та колядками за вікном.

У родинах дотримувалися звичаїв, які передавалися від батьків до дітей, а до Святвечора готувалися заздалегідь. Водночас у містах поступово з’являлися нові традиції: оселі прикрашали ялинками, дітям готували подарунки, а молодь організовувала колядування зі збором коштів на українські культурні потреби.

Про те, яким було Різдво на початку XX століття, можна дізнатися зі спогадів сучасників і старих кулінарних книг. Особливо цікаві записи залишили представники української інтелігенції. Вони розповідали про родинні вечері, звичаї та страви, частина яких сьогодні майже зникла з різдвяного меню.

Як готувалися до Різдва українські родини

Підготовка до Різдва починалася задовго до Святвечора. Господині продумували меню, купували або заготовляли продукти, прибирали оселю. Усе мало бути готове до появи першої зірки, коли родина сідала за святковий стіл.

Особливе значення мала гостинність. Українська письменниця та педагогиня Осипа Заклинська у своїх кулінарних виданнях радила запрошувати на Святвечір самотніх людей і тих, хто не міг провести свято з рідними. У ті часи багато українців жили далеко від дому, тому запрошення на вечерю було нагодою відчути себе частиною родини.

У деяких оселях на столі залишали вільне місце з тарілкою та приборами. За одним із пояснень, воно призначалося для несподіваного гостя, за іншим — символізувало пам’ять про померлих рідних. Цей звичай зберігався в різних регіонах України й мав свої місцеві особливості.

Дідух, сіно та ялинка: як прикрашали дім

Різдвяна оселя мала свій особливий вигляд. Під скатертину та на підлогу клали сіно — на згадку про ясла, у яких народився Ісус Христос. У кімнаті ставили дідуха, сплетеного зі збіжжя. Він символізував добробут, урожай і пам’ять про предків.

У міських родинах дедалі популярнішою ставала різдвяна ялинка. Її прикрашали іграшками, солодощами та свічками. Для дітей це була одна з найприємніших частин свята: іноді ялинку готували потайки, а потім запрошували малечу до кімнати, де вже чекали подарунки.

Так у різдвяному побуті поєднувалися давні українські звичаї та традиції, запозичені з європейської міської культури. Дідух і ялинка цілком мирно співіснували в одній оселі.

Як святкувала Різдво родина Лесі Українки

Чимало цікавих подробиць про різдвяні звичаї родини Косачів залишила Ізидора Косач-Борисова, молодша сестра Лесі Українки.

На Святвечір у їхній родині готували пшеничну кутю з медом і маком, пісний борщ із грибами та рибою, пиріжки з капустою, рисом і рибою. На столі також обов’язково був узвар із сушених фруктів.

Є й цікава деталь: вареники не належали до звичного меню Святвечора в родині Косачів. Ізидора згадувала, що познайомилася з такою традицією вже після одруження, коли святкувала Різдво на Поділлі, у родині чоловіка з Вінниччини. Цей епізод добре показує, наскільки різнилися святкові меню навіть у сусідніх українських регіонах.

Не обходилося й без колядок. Діти та молодь ходили від оселі до оселі зі звіздою, співали різдвяних пісень, а подекуди влаштовували вертепні вистави. Серед популярних колядок були «Добрий вечір тобі» та «Нова радість стала».

Колядування мало й цілком практичну мету. 1907 року молоді українці збирали пожертви на книжки для бібліотеки київської «Просвіти». Вони заходили до осель відомих громадських і культурних діячів — Старицьких, Чикаленків, Антоновичів, Лисенків.

У деяких родинах гостей пригощали домашніми стравами та напоями. Композитор Микола Лисенко, за спогадами, навіть долучався до музичного супроводу колядників і керував хором молоді.

Ще один звичай стосувався хрещених батьків. На Різдво діти могли приносити їм глечик із кутею. Такий візит був знаком уваги й нагодою привітати людей, які мали особливе місце в житті родини.

Які різдвяні звичаї були популярними 100 років тому

Окрім родинних вечерь і колядування, українці дотримувалися різних народних прикмет. Наприклад, вважали, що першим на Різдво до хати має зайти чоловік. Деякі господарі навіть домовлялися із сажотрусом або листоношею, щоб ті стали першими відвідувачами оселі.

Представники української інтелігенції також долучалися до благодійних ініціатив. Замість того щоб витрачати гроші на численні персональні різдвяні привітання, вони могли спрямувати їх на підтримку українських культурних і громадських проєктів.

Зокрема, газета «Діло» публікувала спільні святкові побажання від доброчинців. Заощаджені кошти використовували на потреби української громади. Так різдвяне привітання ставало ще й способом підтримати важливі для суспільства справи.

Що готували на Різдво 100 років тому: старовинні рецепти

Старі українські кулінарні книги можуть здивувати навіть тих, хто добре знає традиційну різдвяну кухню. У них трапляються страви, які сьогодні рідко готують удома, хоча деякі цілком заслуговують на повернення до святкового меню.

Ось кілька цікавих прикладів:

1. Пісний борщ із буряковим квасом. Його готували з буряком, грибами та іншими доступними продуктами. Буряковий квас додавав страві приємної кислинки й насиченого смаку.
2. Пульпети з грибами. Це невеликі кульки з грибною начинкою, які могли подавати замість звичних вушок до борщу. У старих рецептах для їх приготування використовували гриби, жовтки та вершкове масло.
3. Різдвяна струцля. Так називали святковий колач, який випікали за різними рецептами. В одному з варіантів замість звичайного молока використовували мигдалеве.
4. Мигдалева юшка. Незвична для сучасного різдвяного столу страва, яку готували на основі мигдалевого молока. Існували й пісні варіанти без вершків.
5. Ламанці з маком. Спочатку випікали тонке тісто на сметані та маслі, потім ламали його на невеликі шматочки й змішували з маковою масою. В окремих рецептах додавали збиті вершки.
6. Бланманже. Ніжний десерт із мигдалевого молока, який набував желеподібної консистенції. Він був відомий у європейській кухні й потрапив до українських кулінарних збірок.
7. Буковинський медівник. Один із цікавих регіональних варіантів медової випічки. У старовинному рецепті не використовували сметану та вершкове масло, а між шарами додавали марципанову масу.

Ці рецепти показують, що святкова кухня українців була значно різноманітнішою, ніж звичний перелік із куті, узвару та вареників. У різних родинах готували по-своєму, а на меню впливали місцеві продукти, достаток і кулінарні вподобання господині.

Чому старовинні різдвяні страви знову привертають увагу

Сьогодні давні кулінарні рецепти допомагають краще зрозуміти, як жили українці, що подавали на стіл і які продукти використовували. Чимало таких записів збереглося в кулінарних книгах початку XX століття та родинних архівах.

Дослідниця гастрономічної культури Оксана Хмара, засновниця проєкту «Авторська кухня українська», звертає увагу на важливість роботи з такими джерелами. Завдяки їм можна відновлювати рецепти, які поступово вийшли з ужитку, та знайомити з ними сучасних українців.

Деякі страви цілком реально приготувати й сьогодні. Наприклад, можна спробувати мигдалеву юшку, спекти буковинський медівник або приготувати ламанці з маком. Для цього знадобляться старі рецептури й трохи часу на адаптацію пропорцій до сучасних продуктів.

Різдво в українських родинах сто років тому мало багато спільного із сучасним святом: родина збиралася за столом, діти колядували, господарі приймали гостей, а господині готували улюблені страви. Водночас старі спогади відкривають чимало деталей, про які ми вже майже не згадуємо. Іноді саме вони допомагають побачити знайоме свято з нового боку.

tsn.ua

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!