«Рижий ліс і собаки без шерсті», – ліквідатор з Лисянки пригадав відрядження у Чорнобиль

Олександр Дударенко, житель Лисянки, ліквідатор аварії на ЧАЕС, у 1986 році мав трохи більше 21 року. Працював водієм у Лисянській райсільгоптехніці. Захоплювася спортом, добре грав у футбол, волейбол. Можливо, цей спортивний гарт і допоміг йому вистояти у протиборстві з невидимою радіацією. Згадуючи минуле, своїх товаришів-водіїв, з якими у серпні 1986 року вирушили КАМАЗами до невідомого тоді Чорнобиля, він сьогодні дивується,  як виконуючи свою роботу біля самого саркофага ( возили сюди глину, щоб перекрити доступ зараженої радіацією води в річку Прип’ять), без засобів захисту, з пляшкою води із йодом у кабіні, змогли витримати те пекло, яке творилося в зоні лиха. Не усвідомлювали, що багатьом після цього відрядження, не судилося прожити і десяти років.

-Ми могли з-під Чорнобиля забрати наші автомобілі назад, у Лисянку – був спеціальний наказ, – пригадує він. – Однак коли заміряли радіацію, були шоковані – вона перевищувала допустиму норму у десятки раз. Відправили наші, майже новенькі КАМАЗи, на так званий могильник техніки, де вже стояли сотні автомобілів, які «фонили» і несли небезпеку всьому живому. Це – залізо, яке не витримувало, а скільки ж тієї отрути осіло в організмі  хлопців-водіїв?»

Олександр Дударенко каже, що спочатку замовчували реальні масштаби трагедії. Не знали рятувальники і про дози радіації, яку отримували у зоні лиха. У перші дні ніхто не вимірював рівень опромінення, навіть дозиметрів не було. Та, якби й міряли, очевидно, що показники зашкалювали б. Це вже пізніше приїхали спеціалісти, які почали підраховувати і записувати дані. Важко було – у спеку, в закритій кабіні працювали по 12 годин поспіль. Запам’яталося, що за весь час відрядження у 30-кілометрову зону, не помітив жодної пташки, зате кожного дня бачив «рижий», мовби згорілий, ліс, і собак, зовсім без шерсті», – згадує ліквідатор.

З сумом  Олександр Дударенко констатує, що відгомін Чорнобилю чує дотепер — у поганому здоров’ї, у моторошних спогадах, у жалі за колегами, яких у буквальному сенсі знищила радіація. Зізнається, що лише тоді вперше зрозумів, що молодий вік та відмінне здоров’я не врятують від впливу радіації.

Іван СМОЛІЙ

Читайте також: Десять років, які звучать: «Новий Дзвін» – історія довіри, боротьби і великої родини

Читайте нас також в Telegram!