Забута перемога: як Болбочан випередив німців і блискавично вибив більшовиків з Криму 108 років тому

Ця блискуча операція стала одним із найяскравіших епізодів Української революції, демонструючи мужність і тактичну майстерність українського війська, яке в складних умовах війни змогло випередити навіть німецьких союзників і на короткий час встановити контроль над стратегічно важливим регіоном.

Історичний контекст: Брест-Литовський мир і шанс на відсіч

На початку 1918 року Українська Народна Республіка опинилася в критичному становищі. Після більшовицького перевороту в Петрограді та наступу Червоної армії на Київ Центральна Рада змушена була шукати зовнішньої підтримки.

9 лютого 1918 року в Брест-Литовську УНР підписала мирний договір з державами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією). Цей договір став першим мирним актом Першої світової війни: Німеччина та її союзники визнали незалежність УНР і зобов’язалися допомогти звільнити її територію від більшовицьких військ.

У відповідь УНР погодилася на постачання продовольства Центральним державам. Німецькі та австро-угорські війська почали наступ, який дозволив українським частинам повернути контроль над більшістю території. Брестський мир дав українцям можливість дати відсіч російським більшовикам і повернути втрачені землі на півдні, включаючи Крим. Хоча Крим формально не входив до складу УНР за Брестським договором (там планувалася татарська республіка), українське керівництво бачило стратегічну необхідність взяти під контроль Чорноморський флот і не допустити закріплення більшовиків на півострові.

Формування Кримської групи та початок кампанії

Старшини УСС і Запорізького Корпусу, Олександрівськ, 1918, фото: Вікіпедія

10 квітня 1918 року з частин Запорізької дивізії (пізніше – Запорізького корпусу, найбоєздатнішої української військової частини) була сформована Кримська група Армії УНР під командуванням полковника Петра Болбочана. Група налічувала близько 9 тисяч бійців, серед яких були 2-й Запорізький піший полк, 1-й кінний полк імені Костя Гордієнка, кінно-гірська гарматна дивізія Алмазівців, автопанцирна дивізія, інженерний курінь та загони добровольців (включно з кримськотатарськими та галицькими).

Болбочан, відомий як талановитий організатор і стратег, мав таємний наказ випередити німців, які туди прямували, і встановити українську владу в Криму.

Наступ розпочався з району Харкова, де кілька днів тому генерал Олександр Натієв разом з німцями звільнили місто від більшовиків. 13–14 квітня українські частини разом із німецькими союзниками зайняли Олександрівськ (сучасне Запоріжжя). 18 квітня після запеклих боїв було взято Мелітополь, де більшовики чинили впертий опір. У місті захопили значні запаси зброї, харчів, автотранспорту та навіть літаки. Це дало змогу продовжити просування на південь, яке тривало фактично без зупинок.

Більшовики (Таврійська Радянська Республіка) укріпили Перекопський і Чонгарський перешийки, створивши лінії оборони з артилерійською підтримкою, у тому числі з кораблів. Німецьке командування скептично ставилося до шансів українців на швидкий прорив без важкої артилерії.

Ключові події та битви Кримської операції

Армія УНР, фото: Вікіпедія

21–22 квітня 1918 року стався вирішальний прорив. Болбочан обрав несподіваний маршрут – через мілководний Сиваш і замінований міст на Чонгарі, замість прямого штурму Перекопу. Розвідка виявила слабкі місця, і українські інженери знешкодили міни. У ніч на 22 квітня частини 2-го Запорізького полку форсували Сиваш і вийшли в тил ворога. З мінімальними втратами українці захопили укріплення на Таганаші (Солоне Озеро) і ввечері того ж дня з боєм увійшли в Джанкой – першу вузлову станцію Криму. Це відкрило шлях для подальшого наступу.

Безпосередній учасник тих подій сотник Борис Монкевич у своїх спогадах згодом писав:

“При таких сприяючих умовинах як непоінформованість більшовиків та їх неуважність у справі оборони переправ, Болбочан відкинув попередній план форсування Сиваша моторовими катерами і рішив раптовим наскоком захопити безпосередньо залізничну переправу”.

Після Джанкоя група розділилася на три колони. Основні сили (піхота, автопанцирники, артилерія) просувалися вздовж залізниці на Сімферополь. Кінний полк імені Костя Гордієнка та кінно-гірська дивізія рушили на Бахчисарай і Євпаторію. Третя колона – у напрямку Феодосії.

24 квітня українські війська визволили Сімферополь. Того ж дня кінні гайдамаки Всеволода Петріва за підтримки кримськотатарських добровольців, які почали приєднуватися до українських сил, взяли Бахчисарай. Передові загони навіть дійшли до околиць Севастополя, де базувався Чорноморський флот. Операція тривала лічені дні й проходила з мінімальними втратами – завдяки швидкості, несподіваним маневрам і високому моральному духу бійців. Болбочан продемонстрував блискучу тактику бліцкригу.

Складні умови епохи визвольних змагань

Патріотична маніфестація моряків українського Чорноморського флоту, фото: Вікіпедія

Українській армії вдалося звільнити значну частину Криму і на короткий час встановити там українську владу. 29 квітня на флоті навіть підняли українські прапори й заявили про визнання влади УНР. Це був символічний момент, адже молода українська держава отримувала шанс стати морською державою з власним потужним флотом.

Однак повного контролю над півостровом, особливо над Севастополем, досягти не вдалося. Німецьке командування, яке мало власні плани щодо Криму (як бази для подальших операцій), висловило невдоволення самостійними діями українців. Генерал фон Кош навіть поставив ультиматум та погрожував силою роззброїти українських військових, якщо ті не залишать Крим.

Складності додавала обставина відсутності прямого зв’язку полковника Петра Болбочана з Києвом, звідки до цього лунали двоякі заяви щодо долі Криму (таємно – його захопити, але відкрито – “нас там немає”).

Ситуацію вдалося злагодити після приїзду на півострів генерала Олександра Натієва, який помирив німецьких і українських військових.

27 квітня Болбочан отримав наказ від київського керівництва залишити Крим під тиском німців.

Українські війська змушені були відійти до Мелітополя, хоча зробили це переможцями – зі зброєю, прапорами та трофеями. Формально Крим опинився під окремою адміністрацією, але зберіг зв’язок з владою Києва, де вже почався гетьманський переворот і утвердження влади Павла Скоропадського.

Загалом 1918 рік був часом надзвичайної хаотичності та турбулентності.

У листопаді в Німеччині спалахнула революція, що призвела до поразки Центральних держав у Першій світовій війні та виведення німецьких військ з України. Для УНР це означало втрату союзника і новий виток боротьби. Гетьманат Павла Скоропадського, а згодом Директорія УНР, продовжували визвольні змагання проти більшовиків, денікінців та інших сил.

Кримська операція Болбочана стала символом військового потенціалу Української революції, але також ілюструвала залежність молодої держави від зовнішніх чинників. Петро Болбочан пізніше командував іншими ділянками фронту, але трагічно загинув у 1919 році. Його похід залишився однією з найяскравіших сторінок історії Армії УНР, яку довгий час намагалася стерти радянська влада. Сьогодні ця операція добре нагадує, що сучасна боротьба за Крим почалася не у 2014 році – вона триває вже понад сто років.

espreso.tv