Вісті Черкащини Маскувальні сітки з громади на Лисянщині несуть службу на всіх фронтах
Від самого початку війни маскувальні сітки, які плетуть сотні волонтерів на Лисянщині захищають на фронті наших воїнів. Змінюються лише кольори: весною та влітку вони зелені, восени — жовті, взимку — білі. Змінюється і географія бойових дій, де маскувальні сітки «несуть службу». На Сумщині, Харківщині, Донеччині, Херсонщині та Запоріжжі під маскувальними сітками воїни ЗСУ «ховають» від ока противника техніку, бліндажі та окопи. Часто сітки рятують життя не одного бійця.
Але скільки б не виготовляли їх волонтери, маскувальних сіток завжди мало. Вони зношуються, рвуться, перестають відповідати сезону, на фронт прибуває все більше нової техніки, яка потребує захисту.
У Будищах вже четвертий рік невеликий дружній колектив з 16 жінок щодня, крім вихідних, збирається в сільській раді, де їм виділили кімнату, аби допомагати українським захисникам та захисницям на фронті. У колективі – переважно жінки старшого віку, які під час великої війни також хочуть бути корисними для ЗСУ. Кожна з них прийшла сюди зі своїми історіями та тривогами, проте разом вони — значна підтримка для тих, хто захищає їхній дім. Більшість із них не мали раніше досвіду в подібній роботі, але тепер кожен вузлик на сітці, кожен клаптик тканини — це маленький вклад у безпеку їхніх рідних, друзів і найголовніше — військових на лінії фронту. І за цей час виготовили маскувальних сіток стільки, що вони можуть закрити більше двох футбольних полів.
Волонтерки працюють від самого ранку у будні дні до 12-13 години. У них нині цілі черги на маскувальні сітки. Мають багато замовлень від захисників. Тому й не зважають на втому і просять усіх долучатися до цього процесу, бо рук катастрофічно не вистачає.
Нікуди правди діти: якщо раніше у лютому-березні 2022-го було людно від бажаючих допомогти, то нині ці лави помітно поріділи. Спочатку сітки виготовляли з усього, що могли знайти, тепер закуповують готові сітки-основи і тканину спанбонд, нарізають її і вплітають у вічка. Така сітка виходить досить легка і колір можна підібрати на різну пору року. А якщо намочило дощем, то струсили і все – сітка суха. У багатьох волонтерок рідні на війні, тому вони завжди знають, які сітки потрібні. Нарізати ножицями – важка праця. Але це – минулому. Аби полегшити жінкам роботу, до справи взялися чоловіки. Верстат для нарізки спанбонда змайстрував місцевий умілець Руслан Байрак, і робота закипіла ще швидше. Тепер за кілька хвилин можна цілий рулон на довгі смужки порізати (раніше це забирало не один день). Взимку, аби було тепло і затишно в кімнаті, , місцевий підприємець Анатолій Крижній вимурував плиту, а Микола Легкодух весь час підтримував у ній вогонь.
Гроші на спанбонд і сітки у Будищах збирають під час благодійних акцій, долучаються і земляки, несуть хто скільки може. Валентина Дмитрієва, яка очолює волонтерський осередок, і яку жартома називають головою віськової адміністрації села, оголошує терміновий збір на тканину у соцмережах. І, буває, що вже за години назбирують потрібну суму і закривають питання.
Мотивують волонтерок воїни, які дякують за допомогу. На стіні у сільській раді кімнаті висять прапори частин, яким вони допомагають. Захисники надсилають фото – і відеозвіти із зворушливими словами вдячності.
Робота у них непроста: руки натираються до мозолів, втома дається взнаки. Та жінки підтримують одна одну та мріють, щоб настане день, коли їхні сітки більше не будуть потрібні.
Іван СМОЛІЙ
