Колишній виконроб хоче відродити будівельну галузь Лисянки

Володимира Жуваку свого часу знали в кожному селі Лисянського району. Бо там, де з’являвся виконроб, або, як казали, прораб міжколгоспбуду, завжди починалися приємні переміни – замість старих корівників виростали стіни сучасних тваринницьких приміщень, на токах з’являлися зерноочисні комплекси, лікарні набували вигляду не гіршого, ніж у містах.

«Хто такий виконроб? Це свого роду менеджер, в обов’язки якого входить керування колективом будівельників, контроль їхньої роботи, а також організація замовлення та доставки необхідних будівельних матеріалів. Відповідально… Дуже! Але я був задоволений своєю роботою. Найскладніше у всьому цьому процесі зрозуміти кожного робітника та знайти підхід. Найприємніше – це коли ти виконав роботу добре і бачиш результат.  

На працю та результат впливала і атмосфера на будівництві – тепла, приязна, дружня. Якщо сварив кого — то заслужено. Але так, щоб потім сам міг йти по життю з гордо піднятою головою. Якщо хвалив – то так, щоб за плечима в людини виростали крила», – розкрив він пріоритети, якими керувався в своїй роботі.

Тому в колективі дільниці виконроб користувався повагою, а керівництво ставило в приклад, його портрет неодноразово заносився на районну Дошку пошани, нагороджувався грамотами Міністерства сільського господарства, Президії Верховної Ради України. Та, попри все, Володимир Іванович завжди вважав себе не публічною особою, а «людиною діла». А «діловий чоловік», на його думку, не про себе розповідає, а займається справою. Вимогливість,  вміння планувати роботу, аналізувати й прогнозувати, що із замислів вийде.  І за те, «що вийде» і «що не вийде», відповідати самому, а не перекладати на  плечі підлеглих. До того ж за його спиною стояв великий колектив, більше ста осіб, і треба, щоб він був забезпечений роботою, вчасно одержував зарплату, яка, до речі, була однією з найвищих у районі.

-Мені дуже пощастило з наставником, коли робив перші кроки у професії, – згадує Володимир Іванович. – Після навчання мене направили на будівництво гірничозбагачувального комплексу в Кривому Розі. Це був грандіозний будівельний майданчик, найбільший в Україні. Я потрапив на дільницю, якою керував Валерій Іванович Череп. Від нього я багато взяв і в пізнанні професійної майстерності, і в умінні керувати колективом. Пізніше він став міністром сільського будівництва, і мені доводилось ще раз звертатися до нього у вирішенні різних справ.

Шкода, що в нас сьогодні бракує таких людей як Володимир Жувака на всіх командних висотах. Багато тих, хто пройшов «школу Жуваки», у кого він був наставником, самі стали ефективними керівниками. Це Михайло Трохимович Ястремський, який починав водієм-кранівником, а став директором заводу продтоварів, головою райспоживтовариства, Олександр Федорович Короленко, який працював водієм у міжколгоспбуді, а потім, завдяки організаторському таланту, був обраний селищним головою, а нині – заступник керівника Лисянської громади. Микола Миколайович Куліш, який багато років очолював газове господарство району, теж був одним із учнів Володимира Івановича. З міжколгоспбуду починався трудовий шлях і в директора КП «Благоустрій» Віктора Васильовича Куценка. Добрим словом колишній виконроб згадує багатьох своїх колег-будівельників, з якими більше 30 років день у день, за будь-якої погоди, з «нуля» починали спорудження на Лисянщині об’єктів різного призначення, які і сьогодні надійно служать людям, бо зроблені добротно, на совість.  

Болить душа у Володимира Жуваки, що після розпаду міжколгоспбуду в селах зупинилося будівництво, а ферми, тваринницькі комплекси, в які було вкладено стільки сил і коштів, перетворилися у руїни. Особливо в Кам’яному Броді, де був споруджений найбільший у Лисянському районі комплекс ВРХ на 1200 голів з першим цехом машинного доїння корів. Тепер на тому місці гори щебеню, бідкається, а такий же точно комплекс на Городищині успішно працює, і приносить дохід у громаду.

«Я завжди казав, що знищення будівельної організації було великою помилкою. Хоч маленька бригада майстрів має бути в кожній громаді, бо без будівництва немає майбутнього. А я готовий у цьому допомогти своїм досвідом і знаннями», – про це заявив Володимир Іванович на зустрічі із своїм колишнім підлеглим, а нині заступником селищного голови Олександром Короленком(на знімку).

Іван СМОЛІЙ

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!