Заклад сільської медицини у Рижанівці був збудований на початку ХХ століття

Аж не віриться, що цій будівлі, яка й по сьогодні служить вірою і правдою людям, вже понад сто років. А то справді так. Цей заклад сільської медицини пережив декілька так званих імперіалістичних воєн, переворот 1917-го року, Голодомор і роки радянсько-німецької війни, не завадили йому й нинішні реформи. Він і по сьогодні залишається гордістю Рижанівки, ставши її своєрідною візитівкою.

Хто б там що сьогодні не говорив про клятий царат, проте архівні документи промовисто свідчать, що земство таки опікувалося в міру своїх сил освітою та охороною здоров’я селян. Так, на початку 1900 років його коштом і в Рижанівці, що була на той час волосним містечком Звенигородського повіту, ввели в дію ремісниче училище, котре незабаром перейшло в розряд чотирикласної школи, та дільничну лікарню зі стаціонарним відділенням на 25 ліжок, операційним залом й пологовим відділенням. Не забули при цьому й про будинок для медперсоналу. Імен тих, хто звалив тоді на свої плечі досить нелегкий червоний хрест, історія, на жаль, не зберегла. Лише в спогадах відомого звенигородчанина, бібліографа Левка Биковського знаходимо такі рядки: “Моя мати хворіла і з Рижанівки почали привозити нового лікаря із земського шпиталю. Він був персом з походження, але зрусифікованим. Мав біля 50 років. Це була добра людина і досвідчений лікар”.

До цього можна лише додати, опираючись на так звані доповіді Звенигородської повітової управи повітовому земському зібранню п’ятої чергової сесії, що вже в 1915 році, окрім лікаря, в штат Рижанівської лікарні входили три фельдшери та одна акушерка. Тут варто сказати, що пресловутий залишковий принцип фінансування певною мірою вже починав тяжіти над такими, як рижанівська, сільськими лікарнями. Ті ж фельдшери й акушери, наприклад, мали в 1914 році по 540 рублів річного окладу. Тому, як було констатовано на земському зібранні Звенигородського повіту, “фельдшери не тримаються на своїх місцях і намагаються переходити на службу в сусідні повіти Київської губернії, де оклади значно вищі”. І далі: “Таке явище є небажаним, оскільки замінити хороших працівників, які пішли зі служби, іншими досить складно. Загальне ж подорожчання життя ще більш тяжко позначається на матеріальній незабезпеченості фельдшерів і тому залишення ними служби у Звенигородському повіті стало звичним явищем”. Вихід був один: повітова земська управа прийняла рішення підвищити фельдшерам річну платню до 600 рублів. Щодо дільничного лікаря, то його річне “жалування” було підвищене до 1500 рублів. А невдовзі було взято до уваги й незадовільне, як на думку учасників земського зібрання, фінансування всіх дільничних закладів охорони здоров’я, які, окрім Рижанівки, мали в Керелівці, Лисянці, Винограді, Катеринополі та Мокрій Калигірці. Тут знову фігурує Рижанівка. В рішенні зібрання, зокрема, значилося: “…Збільшити по Рижанівській лікарні асигнування на 1916 рік порівняно з асигнуваннями попередніми на 700 рублів». В загальній сумі це становило 4255 рублів.

Варто звернути увагу на той факт, що з усіх пунктів витрат найбільші “асигнування” – 1280 рублів припадали на харчування хворих, економки і прислуги. Це була досить солідна сума, враховуючи тодішні ціни на продукти харчування. Вони, якщо судити про них з висоти сьогодення, були просто смішними: на ринку в Звенигородці фунт яловичини коштував 5 копійок, риби – 4 копійки, масла не більше 10 копійок.

Передчуваю, як тяжко зітхнуть, ознайомившись з такою-от циферією наші читачі, а з ними – і керівники медичних установ й деякі сільські голови, на плечі яких лягло фінансування сільських медичних установ: нам би, мовляв, такі фінанси і такі ціни… Хоча, до честі Миколи Соколовського, котрий ось уже понад тридцять років очолює колектив колишньої Рижанівської дільничної лікарні, на харчування якої виділялося 1000 гривень, і Олександра Гоменюка – сільського голови Рижанівки, опікуваний ними лікувальний заклад, попри всі біди, мав і нормальне харчування і все необхідне для діяльності.

Живе й продовжує відігравати основну роль в наданні медичної допомоги жителям Рижанівки та ще семи довколишніх сіл цей медичний заклад і після перепрофілювання його в амбулаторію загальної практики сімейної медицини. При цьому дуже велике навантаження припадає на Миколу Соколовського, який тут і керівник, і господарник, і практикуючий лікар.

Один-єдиний. Як і за царату. Хіба що приміщення колишньої лікарні, а тепер – медамбулаторії, побудоване близько ста двадцяти років тому, вже не те. На утримання її в належному стані, а отже, і ремонтні роботи, потрібні гроші. І добре, що завдяки керівникові та сільській громаді будівля, котра, як завше, зустрічає відвідувачів домашнім затишком.

– Про медицину у нас не забувають, як би не було складно з бюджетом, – говорить Микола Миколайович. – Та й самі традиційно стараємося підтримувати порядок.

Справді, добрі традиції тут передаються з покоління в покоління. Тому й вистояла лікарня в страшні роки розрухи і воєнних лихоліть: ні на день не припиняли своєї благородної роботи рижанівські медики навіть на час радянсько-німецької війни. Вистояла і має стояти завше, хай навіть й в іншій іпостасі. Бо вона потрібна людям.

Михайло НЕЧАЙ

Чижівка – як багата дівка, аж троє сватають

17.05.2018 16:14
Переглядів: 1380
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.