''Якщо воювати − то тільки разом ''

14 березня Україна вшановувала своїх добровольців. В цей день сміливу звенигородчанку Оксану Зацарінну нагородили нагрудним знаком “Ветеран війни − учасник бойових дій”. Хто б міг подумати років 5 тому, що наші жінки отримуватимуть такі нагороди? Однак, життя внесло свої корективи. З 2014 року, коли в нашу державу прийшла війна, першими на захист країни піднялись добровольці. Люди, що не за гроші, не за славу, а виключно по зову серця пішли захищати рідну землю, своїх батьків, дітей.

Уже в травні 2014 було створено добровольчий батальйон “Айдар”. Чоловік Оксани – Олександр Зацарінний з Майдану пішов служити в “Айдар”. А вслід за ним − пішла в добровольці й Оксана. Обоє були у складі диверсійно-розвідувальної групи, що охороняла міст у Щасті Луганської області.

− Коли Сашко в Новосвітлівці потрапив із побратимами в оточення, − розповідає Зацарінна, − їх не було довгих 13 днів. У батальйоні мені сказали, що він загинув. Це були найстрашніші дні мого життя. Що я тільки пережила! Однак на 10-ий день, я отримала від нього смс, де він повідомляв, що живий. Згодом вони втрьох на трьох машинах вирвалися з оточення й вивезли звідти багато людей. Тоді я прийняла рішення: “Якщо воювати – то тільки разом”. Владнала все з дітьми: меншу донечку, тоді першокласницю, залишила зі старшою, дорослою – і в грудні 2014 вирушила до чоловіка в “Айдар”.

Оксана каже, що їй не відразу вдалося вмовити командира роти Валерія Холода прийняти її в батальйон, все ж – вона його переконала. На користь жінці зіграли понад 20 років медичного стажу. Першочерговим її завданням було надавати медичну допомогу воїнам. Але в “Айдарі” вона виконувала не тільки обов’язки медсестри. Робила все, в чому була потреба: і прала, й куховарила, і прибирала.

− Часто ставила крапельниці. Хлопцям після контузій, поранень треба було в госпіталь їхати, а вони не хотіли. “Відкапались” у мене − і далі служити, − згадує Зацарінна.

Додому Оксана повернулась разом із чоловіком через 7 місяців, у вересні 2015-го, коли в Олександра завершився строк служби. Каже, що обом їм важко адаптуватись до мирного життя:

− Там, на фронті, було все ясно: хто друг, а хто ворог. Тут розібратись у цьому набагато складніше.

На запитання, що найбільше вразило на війні, відповіла: “Люди, що живуть на Донбасі. Одні з них – великі патріоти, гідні наслідування, інші – ненавидять нас і в очі це кажуть, попри те, що ми їм допомогу, їжу підвозили”.

Оксана Зацарінна народилась 1969-го року у Звенигородці. Після школи закінчила Ватутінське медучилище, понад 20 років працювала медсестрою у районній лікарні. Має трьох дітей. Старша донька (Анастасія) заміжня, закінчила Черкаський університет, виховує сина Олексу. Менша (Вікторія) ходить у 5-ий клас. Син Максим − художник, після закінчення Академії мистецтв працює дизайнером у Львові.

Чоловік – Олександр Зацарінний нагороджений медалями “Доброволець”, “Учасник АТО”, “За заслуги перед містом”, “За жертовність та любов до України”(від патріарха Філарета), нагрудними знаками “За зразкову службу”, “Холодний Яр”.

Оксана Зацарінна вважає, що краще б війни не було взагалі, але, як почалась, то треба боротись до цілковитого відновлення українських кордонів.

“Вітаю з першою нагородою! – пише Анастасія Хоменко (старша донька) у мрежі “Фейсбук”. − Моя мама не змогла сидіти вдома, коли тато захищав Україну, і поїхала до нього. Моя мама Доброволець, який ніде не був оформлений. 7 місяців війни, 7 місяців неоціненної допомоги нашим хлопцям. Ти заслуговуєш набагато більше, найкраща нагорода − це гордість та повага від нас, твоїх рідних та близьких! Ми тебе дуже любимо та поважаємо. Слава Українським Добровольцям!”

Нагадаємо, що добровольцем у батальйоні “Айдар” служив також катеринопільчанин Руслан Бобуров. Оксана та Олександр його добре знали. Зараз бережуть пам’ять про загиблого побратима.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

23.03.2018 11:24
Переглядів: 2348
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.