На Звенигородщині ”завалили” рік Вільного Козацтва

На Звенигородщині, де сто років тому зародився вільнокозацький рух, що невдовзі охопив всю Україну, рік нинішній проголошено Роком Вільного козацтва. Перший крок до вшанування легендарних борців за волю України заздалегідь, без будь яких вказівок і циркулярів «згори», було зроблено в селі Козацькому: тут з ініціативи членів громадської організації «Козачанський курінь Вільного козацтва» ще торік встановили пам’ятний знак тамтешнім вільнокозакам та їхньому славному курінному отаманові Опанасові Шаповалу.

До речі, пропозицію про відзначення 100-річчя Вільного козацтва на районному рівні подав саме теперішній козачанський отаман — голова згаданої громадської організації, депутат Звенигородської районної ради Олег Голуб потому, як на зініційованій головою районної ради Володимиром Кучером розширеній нараді за участю місцевих краєзнавців та окремих керівників й активістів місцевого самоврядування відбулося попереднє планування й обговорення низки заходів, приурочених визначній даті в історії району.

На цій основі було прийнято районну програму підготовки до відзначення 100-річчя Вільного козацтва на 2016-2017 роки. В ній вказувалося , що на Звенигородщині існує низка проблем, що гальмують можливість повноцінного відродження кращих традицій Вільного козацтва та подальшого розвитку козацького руху. Й однією з таких проблем є низький рівень поінформованості населення про тогочасні події та лідерів визвольної боротьби. А недостатнє укорінення глибинних національних традицій у сучасному суспільстві, наголошувалося у Програмі, призводить до порушення духовного зв’язку між поколіннями, втрати історико-культурних надбань українського народу та девальвації загальнолюдських цінностей. Наголошувалося також і на незадовільному рівні дослідження історії вільнокозацького руху в районі, місць,об’єктів та особистостей, пов’язаних з історичним минулим регіону, що спричиняє відірваності місцевого населення від свого національного коріння.

Тож інструментом подолання цих проблем мала стати саме реалізація завдань та заходів, передбачених зазначеною вище Програмою. Наголошувалося, що вона сприятиме відродженню та подальшому всебічному розвитку й утвердженню козацтва, як активної громадської сили, здатною зробити вагомий внесок у консолідацію суспільства, утвердження козацьких ідеалів та звичаїв, зміцнення патріотичних почуттів. Для цього Програмою передбачалося встановлення відповідних меморіальних знаків, увіковічнення у назвах вулиць імен видатних земляків, які сто років тому стали на захист свободи і незалежності України, зокрема хреста у Звенигородці одному з засновників Вільного козацтва Семенові Гризлу, вшанування в селі Будище пам’яті Звенигородського кошового отамана, генерал-хорунжого Армії УНР Юрка Тютюнника, ремонт і відновлення в Гусаковому пам’ятного знака Вільному козацтву та будинку, де проходило зібрання жителів села, на якому було ухвалене рішення про створення першого вільнокозацького загону.

Було також намічено ще цілу низку заходів. Характерно, що переважна їх більшість майже не потребувала фінансових вкладень. Це,зокрема, створення кімнат-музеїв Вільного козацтва, проведення в навчальних закладах виховних годин, уроків історії, конкурсів малюнків, спортивних змагань, присвячених історичній даті, проведення фестивалів козацької пісні і змагань серед дітей та молоді. А головне – створення Звенигородського районного коша Вільного козацтва та куренів у населених пунктах району, як йшлося у Програмі «у вигляді виховних, історико-патріотичних громадських об’єднань на зразок вже діючого ГО «Козачанський курінь Вільного козацтва».

Одним словом, напланували багато. Організацію виконання цих та інших заходів поклали на відділ культури райдержадміністрації і … успішно провалили. За винятком кількох заходів, в ході проведення яких, на жаль, не обійшлося без ложки дьогтю в бочці меду. Так, на концерт, приурочений до 100-річчя Вільного козацтва, працівники Звенигородського районного будинку культури підготували чимало захоплюючих художніх номерів. А прем’єра поеми Ніни Писар про Вільних козаків у виконанні театру малих форм «Дзвін» викликала бурю оплесків. Та зала була заповнена наполовину. Не прийшов вшанувати тих, кому присвячувалася концертна програма, ніхто з керівників чи навіть представників влади, як міської, так і районної. Зате другого дня ні місцевий різночинний люд, ні районні владці не пропустили святкових «козацьких» заходів на стадіоні «Колос». Чи не тому, що до їх програми входив і конкурс приготування козацького кулішу серед громад району?

Виходить, отже, що куліш, в основному «на халяву», а при бажанні ще й під чарчину-другу, приваблює сьогодні більше, аніж зміцнення зв’язку поколінь, козацьких та народних традицій в краї, утвердження високих національно-патріотичних якостей, на що й націлює Програма. А звідси й результати: навіть в Гусаковому – цій колисці Вільного козацтва, на сьогодні майже ніщо не нагадує про нього. А планувалося, окрім всього іншого, і створення музею, і встановлення відповідних знаків при в’їзді в село. Багато чого планувалося, та так і залишилося на папері. І нікому до того діла немає, нікому не болить…

Тож як тут, скажіть, не згадати отого болісного Шевченкового:

А онуки? Їм байдуже.

Панам жито сіють…

Сумно, панове. І соромно за наше чиновництво, яке навчилося, звиняйте на слові, просиджувати штати та справно зарплатню отримувати.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ