Кобринські дослідили свій рід. Він має гімн і герб

(письменниця Наталія Кобринська)

Старійшина роду Гавриїл Кобринський на своє 80-річчя попросив дітей зробити йому подарунок: “Мені необхідно побачити всіх наших родичів за мого життя. Квіти потім мені вже не будуть потрібні”. Батькову волю було виконано.

Юрій Кобринський із сином Дмитром, узявшись за пошук родичів, навіть не підозрювали, якої глибини сягає коріння їхнього роду. Довелося попрацювати в архівах, музеях, бібліотеках, зібрати сотні адрес, спогадів, фотодокументів. Виявилося, що Кобринські, очевидно, походять з білоруського міста Кобрина, князів Кобринських, які беруть свій початок від Ольгерда Великого, князя литовського. А далі гілка поширюється на Гуцульщину, Покуття, Закарпаття. В першій половині ХІХ століття одне з відгалужень Кобринських оселилося у Звенигородці. Нині воно об’єднує 121 сім’ю, 326 осіб. Рід має свій гімн і герб. Після копіткої дослідницької роботи на світ з’явилася об’ємна унікальна науково-історична колективна праця “У дзеркалі родоводу”, відзначена радою Черкаського земляцтва “Шевченків край” у Києві. Нині йде підготовка до друку другої книги історії родоводу. За словами Юрія Кобринського, це будуть розповіді про 38 учасників Другої світової війни з їх роду.

Перші звенигородські Кобринські славилися як майстерні ковалі. За переписом 1852 року, в місті налічувалося 10 ковалів, з них чотири мали прізвище – Кобринський. Нащадок одного з них – Федір, прославився тим, що у 1915 році як чемпіон міста зустрічався у Звенигородці на борцівському килимі з самим Іваном Піддубним. Він же став і першим водієм у роду – за кермо автомобіля сів ще у 1920 році. Під час визволення Звенигородки від фашистських окупантів у 1944 році Федір Дмитрович здійснив справжній подвиг – взявся показати переправу через річку Гнилий Тікич радянським танкістам-розвідникам і загинув.

Фізично міцним до похилого віку був і Гавриїл Дмитрович Кобринський – важка праця в кузні з дитячих літ загартувала його на все життя. У 80 років він міг без зусиль підняти собі на плече мішок картоплі, а в 83 – незадовго до своєї смерті, обв’язавшись мотузками, фарбував балкон на третьому поверсі свого будинку.

Але не тільки тілом, а й духом, світлим розумом міцна родина Кобринських. Серед її представників, які відгалузились від звенигородського коріння в Україні, Росії, Казахстані, Чехії, Німеччині – юристи, військові, громадські діячі, бізнесмени, винахідники, поети. Олександр Тетеря (Кобринський по матері – Валентині Іванівні), перший в роду кандидат технічних наук, член-кореспондент Міжнародної академії екологічної безпеки життєдіяльності. Очисні системи стічних вод “Біотор”, сконструйовані ним, визнані найкращими в 11 країнах світу.

Символічно, що відома українська письменниця Наталія Кобринська, яку Іван Франко ставив в один ряд з Панасом Мирним, знайшла своє продовження в юній поетесі… Наталії Кобринській, про талант якої не раз розповідала газета “Літературна Україна”, назвавши її “князівною духу”.

Про свою роботу з дослідження родоводу батько й син Кобринські висловилися так:

“Просто страшно подумати, що можна було ненароком пройти повз, щось пропустити з цієї скарбниці людської історії. Її результат вже сьогодні видно хоча б з того, як змінився настрій членів нашої великої родини. Вони хочуть частіше зустрічатися одне з одним, чути одне одного. І отримувати величезний заряд енергії з невичерпного джерела – нашого родоводу”.

Кобринські, розпочинаючи життєпис своєї родини, зачепили дуже чутливу струну – пам’ять про родовід кожного з нас. На жаль, зв’язок поколінь за часів “збільшовиченої ери” у багатьох був втрачений назавжди. Але пошук своїх славних предків “до сьомого коліна” розпочинати ніколи не пізно. Що ж ми відповімо своїм нащадкам, коли запитають: “Якого ми роду?”

Олександр ЩЕРБАТЮК