Хто ж неситим оком на дубочки поглядає?

Готуючись до відзначення 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря, його родичі посадили на території літературно-меморіального музею його імені в Шевченковому сорок дубків. З того часу праправнук духовного батька нації Микола Лисенко, який мешкає в селі, не встигає підсаджувати деревця – щороку частину їх хтось вириває з корінням. З цього приводу Микола Павлович звертався й до керівництва Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка», до якого відноситься літературно-меморіальний музей, і до Звенигородського районного відділення поліції. Проте в заповіднику лише плечима знизують: нічого, мовляв, не знаємо, а поліціянти на його звернення відповіли: «…Оскільки складу злочину в цьому немає, то й притягувати до відповідальності немає кого».

Ось так…

– Цього року я знову не дорахувався декількох дубків, – каже Микола Лисенко. – З настанням сприятливих погодних умов поїду до знайомого лісівника й придбаю нові, аби підсадити їх замість знищених. А потім планую обнести кожен металевою сіткою. Але чи врятує це їх від рук місцевих вандалів?

Що це місцеві, він не сумнівається. Ніхто ж з чужих не добиратиметься до Шевченкового, аби «попоратися» вночі біля насаджень.

Михайло НЕЧАЙ