Живий зв’язок часів: як традиційна музика Зеленькова повернулася додому через 30 років

Сільські музиканти на Тальнівщині грали без нот, майстрували інструменти з підручних матеріалів, а створені ними мелодії й досі звучать у столиці. Про феномен зеленьківських «слухачів», унікальні архівні знахідки й зворушливу експедицію на Черкащину розповідає київська скрипалька й дослідниця Євгенія Шульга.

Хто такі «слухачі» і як народжувалися музиканти

Традиційних музик у селах здавна називали «слухачами». Нотної грамоти вони не знали взагалі: ловили мелодію на слух, миттєво її підхоплювали й відтворювали на інструменті. Музикою жили змалечку: дітьми бігали за дорослими музикантами на весіллях, сідали поруч і годинами, затамувавши подих, стежили за їхніми руками.

У селі дістати професійну скрипку колись було неймовірно дорого й важко. Тому батьки часто йшли на хитрість: самотужки майстрували дитині щось схоже на інструмент із дерева й спостерігали: мине цей запал чи ні. І лише побачивши, що дитина справді «горить», купували справжній інструмент. Згодом старші музиканти брали підлітків у науку, проте найцікавіше в цій традиції – імпровізація. Основна тема залишалася незмінною, однак кожен виконавець додавав власні відтінки, тому мелодія ніколи не звучала однаково.

Для невеличкого села Зеленьків така традиція була безцінним багатством: у 1980–1990-х роках тут одночасно жили й грали аж п’ятеро скрипалів.

Зустріч через три десятиліття

Для Євгенії Шульги всі експедиції – можливість торкнутися минулого й зрозуміти філософію людей того часу. «Я люблю спілкуватися з сільськими музикантами, – розповідає мисткиня. – Вони щоразу відкривають часточку тієї епохи, свого мислення. Із зеленьківськими скрипалями я, на жаль, поспілкуватися не встигла, у мене є лише відеозаписи їхньої гри й аудіоінтерв’ю з Іваном Матейовичем Васильченком, 1923 року народження. Тому для мене було надзвичайно цінно зустрітися з Володимиром Федоровичем Ткачуком, який грав у капелі на барабані, та баяністом Сергієм Петровичем Максименком. Вони в прямому сенсі оживили людей, яких до цього я бачила лише на старих кадрах».

Чоловіки наперебій згадували молодість і розповідали, як збирали свої інструменти. Батько Сергія Петровича – теж музикант –  змайстрував барабан власними руками. А Володимир Федорович Ткачук пригадав, як тарілочки для свого барабана робив зі старого радіатора від резервуара. До речі, за цей інструмент сів випадково: під час одного з весіль дядько попросив його підмінити. Так усе й почалося. «Манера гри Володимира Ткачука, як і будь-якого традиційного виконавця, особлива й неповторна, –додає Євгенія Шульга. – Усі таланти відчувають музику по-своєму: вона йде прямо від душі, і скопіювати це світовідчуття іншої людини неможливо».

Як зеленьківські скрипалі дали життя київському «Надобридню»

Історія київського гурту «Надобридень» безпосередньо пов’язана із Зеленьковим. Приблизно в 1992 році видатний етномузиколог і фольклорист Михайло Хай, який тоді працював у Київській консерваторії, познайомився із зеленьківськими скрипалями, приїхав у село й зафіксував їхню гру на відео та аудіо.

Повернувшись до столиці, Михайло Йосипович прагнув, щоб ці унікальні записи продовжували жити. Він знайшов серед своїх студентів талановитого скрипаля Сергія Охрімчука й запропонував йому відтворити почуті мелодії. Хоча сам Михайло Хай був родом із Бойківщини й мав колосальний архів свого рідного краю, якраз зеленьківська спадщина стала поштовхом до створення «Надобридня» – найпершої капели в Україні, що почала відроджувати традиційну інструментальну музику. Згодом до гурту приєдналися інші виконавці, і колектив досі виконує традиційний репертуар із найрізноманітніших куточків України.

Минули десятиліття, і ці записи знайшли нове покоління дослідників. Хоча у фольклорні експедиції Україною Євгенія Шульга їздить регулярно, на саму Тальнівщину вона збиралася кілька років. З репертуаром наших музик скрипалька була знайома давно, адже грала його у складі того самого «Надобридня». «Я безліч разів переслуховувала ті записи 90-х, передивлялася відео й дуже хотіла сама побувати в Зеленькові, поспілкуватися з людьми, які були до цього причетні», – ділиться вона.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!