Тальнівщина попрощалася із Захисником України, який загинув на Сумщині

Сьогодні Тальнівщина переживає ще одну гірку втрату. Ми проводжаємо в останню дорогу Романа Олексійовича Ковіню, нашого земляка, Захисника України, чоловіка, який багато працював, любив рідних і хотів бачити, як зростають його діти.

Роман народився 26 липня 1983 року в селі Романівка, у гарній українській родині. Він був єдиним сином, великою радістю для мами й тата. Батьки виховували його в любові, вчили доброти та поваги до людей. Особливою була його прив’язаність до мами й бабусі. На жаль, бабусі нещодавно не стало, і тепер родині доводиться переживати ще одне тяжке випробування.

Дитинство Романа минало в рідному селі. Він відвідував дитячий садок, навчався в Романівській школі. Учителі згадують його розумним, здібним, жвавим і дотепним хлопцем. Він легко знаходив спільну мову з однолітками, умів організувати друзів на футбольну гру, любив спорт і захищав честь школи на змаганнях із футболу, волейболу та баскетболу. Мав лідерські здібності, власну думку й умів бути хорошим товаришем.

Після закінчення Романівської середньої школи Роман здобув професію токаря в професійно-технічному училищі села Капітанівка Новомиргородського району Кіровоградської області. Потім два роки служив в армії у танковій військовій частині в місті Новограді-Волинському на Житомирщині, де був навідником танка.

Повернувшись до цивільного життя, Роман багато працював. Разом із мамою їздив на заробітки за кордон, займався будівництвом: штукатурив, фарбував, клеїв шпалери, клав плитку. Згодом працював у Києві, а повернувшись додому, влаштувався різноробочим у Потаське лісництво. Виконував і ремонтні роботи для односельців.

Він був людиною, яка вміла працювати руками й не боялася труднощів. Звик покладатися на власні сили, заробляти чесною працею, дбати про близьких. А коли випадала нагода відпочити, вирушав на риболовлю, заняття, яке особливо любив.

У житті Романа були різні сторінки, але особливе місце в ньому посідала сім’я.

У 2004 році Роман уперше одружився з Фещук Тамілою Віталіївною. Вже через рік у них народився син Роман. Та сімейне життя не склалося, і згодом подружжя розлучилося. Пізніше Роман зустрів Олену Олександрівну, з якою створив нову сім’ю. Їхній шлюб був щасливим, сповненим любові й турботи одне про одного. Разом вони виховували сина Олени Віталія, а згодом у подружжя народилися дві донечки, Жанна у 2017 році та Ангеліна у 2020 році. Усі діти були для Романа рідними, він любив їх і піклувався про кожного.

Роман дуже любив дітей, піклувався про них, радів, коли вони були поруч. Для них він був татом, із яким пов’язані дитячі обійми, спільні хвилини, відчуття тепла й захищеності. Для дружини — коханим чоловіком, із яким вони ділили щоденні турботи та надії.

Коли почалася повномасштабна війна, Роман, як і кожна людина, розумів, що фронт — це небезпека, а повернення додому не гарантоване. Він хвилювався за дітей, думав про їхнє майбутнє. Та згодом ухвалив рішення стати на захист України.

28 січня 2025 року його призвали на військову службу за мобілізацією Третім відділом Звенигородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Роман служив стрільцем першого мотопіхотного відділення третього мотопіхотного взводу третьої мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини А5006. На нього чекали непрості військові будні, небезпека й випробування. Він виконував свій обов’язок і сподівався повернутися до мирного життя, до рідного дому.

Та 20 жовтня 2026 року на Сумщині, поблизу населеного пункту Стінка, Роман Олексійович загинув. Там відбувся його останній бій.

Попереду в нього мало бути ще багато щасливих років. Та війна позбавила його цього майбутнього. І сьогодні важко прийняти, що Роман більше не повернеться до рідної Романівки, не переступить поріг свого дому, не зможе продовжити звичне життя, яке так хотів зберегти.

Від імені Тальнівської міської ради та всіх жителів громади висловлюємо щирі співчуття мамі Любові Аристархівні, батькові Олексію Левковичу, вітчиму Артуру Єрвандовичу, дружині Олені Олександрівні, синам Роману й Віталію, донькам Жанні й Ангеліні, усім рідним, друзям і близьким.

Роман не встиг здійснити всього, про що мріяв, але залишив після себе те, чого не виміряти роками: любов своїх рідних, пам’ять друзів і односельців, вдячність людей, заради яких став на захист України. І наше завдання — зберегти цю пам’ять живою, щоб за його ім’ям завжди бачили людину, її долю та ціну, яку вона заплатила за наше майбутнє.

Світла пам’ять Роману Олексійовичу Ковіні. Щирі співчуття родині нашого Героя-земляка. Сил усім, хто сьогодні переживає цю непоправну втрату.

Пресслужба Тальнівської МТГ

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!