Вісті Черкащини 
З пораненням обох ніг Воїн з Черкащини рятував побратима
Він з тих, хто не вміє жити «для себе». Віддасть дитині останню цукерку, а приблудному псу – скибку хліба, навіть коли сам не мав і макової зернини в роті. Тетяна Петрова з Тального знає Сергія Глобу з Єрок на Черкащині два роки – разом працювали у страхуванні. Каже: він людина рідкісної душі.
Сьогодні ветерану 43. Але замість родинного затишку – лікарняні стіни білі халати медперсоналу Звенигородської лікарні. Чоловік, який завжди підставляв плече іншим, тепер сам потребує опори. Йому потрібна наша допомога. Сьогодні. Зараз.
Замість кар’єри – на фронт
У компанії «Атлантік-Україна» Сергій був на особливому рахунку. Будував заводи в Миронівці, пройшов шлях від звичайного майстра до начальника зміни. Керівництво трималося за нього обома руками: пропонували вигідний контракт, обіцяли квартиру – тільки працюй. Чоловік мав усе, про що інші лише мріють.
Але 24 лютого перекреслило всі графіки й плани. Він не став чекати повістки – зібрав речі й пішов до військкомату.
Спершу – прикордоння й виснажливі чергування на блокпостах. Згодом – посада головного сержанта розвідки у 198-му Сватівському батальйоні 111-ї Луганської бригади. Людина, яка вміла будувати заводи, тепер мала вчитися виживати й нищити ворога в найгарячіших точках.
Ті секунди розірвали життя
Вересень 2022-го. Пекельний обстріл. Група розвідників виходила з-під вогню, коли Сергій побачив пораненого командира з іншого підрозділу. Не вагаючись, кинувся на допомогу. Віддав свою аптечку, почав тягти побратима… І тоді прогримів вибух.
Ударна хвиля була такої сили, що чоловіка підкинуло в небо. Приземлення стало фатальним: кістки обох стопогомілкових суглобів «порепали», укрившись сіткою тріщин та переломів.
«У стані бойового шоку він навіть не зрозумів, що сталося, – переповідає слова бійця Тетяна. – Не відчуваючи болю, на одній лише волі, продовжував тягти командира на собі».
Правда відкрилася пізніше, під час ротації на Волині. Лікарі вжахнулися: ноги були чорні, кров до тканин майже не доходила. До розбитих суглобів додалися важкі травми хребта – численні грижі та протрузії. Ситуація патова: оперувати спину не можна. Серце ветерана після важкої контузії не витримало б наркозу. Він опинився у пастці власного болю.
«Мені соромно просити…»
Нині Сергій уже не в строю – списали за станом здоров’я. У спадок від війни лишилися не лише розбиті суглоби, а й пошматовані нерви: контузія накриває панічними атаками. До фізичного болю додалася бюрократична стіна. Командир, якого він витяг із того пекла, зараз у Німеччині. Поки він не підтвердить обставини бою, доти виплат за поранення не буде.
Ветеран змушений виживати на 6000 гривень пенсії. З них треба і за комірне заплатити, і восьмирічного сина на ноги підняти.
«Він у Єрках очолив ветеранську організацію. Б’ється за інших хлопців, вигризає для них допомогу, а за себе – мовчить, – зітхає пані Тетяна. – Каже, що йому соромно. Поки мав копійку, роздавав усе: друзям, родичам, на дитину. Собі не лишив нічого».
Сергій звик віддавати останнє. Але зараз той момент, коли допомогти маємо ми. Бо людина, яка не злякалася танків, не має права пасувати перед злиднями та хворобою.
2000 гривень за право ходити
Днями стався черговий удар. Після реабілітації Сергію раптово відняло руки й ноги. Тіло, що витримало вибух, почало зраджувати. Зараз він у Звенигородській лікарні. Прогноз лікарів невблаганний: попереду 20 днів інтенсивних крапельниць. Якщо зупинитися, то ноги можуть відмовити назавжди.
Ціна порятунку – 2000 гривень на добу. Для людини з пенсією у шість тисяч це непідйомна сума. Люди вже скинулися на перші п’ять днів лікування. А що далі? Невідомість і страх залишитися прикутим до ліжка.
Ми не маємо права залишити Воїна одного. Він, не шкодуючи себе під вогнем, сьогодні сам потребує нашого плеча. Кожна ваша гривня – це Сергіїв упевнений крок. Це його перемога над бюрократією й наслідками війни.
Реквізити для допомоги:
5168 7451 5773 0588
4483 8200 7085 0481
Не даймо захиснику стати безпорадною жертвою обставин. Він боровся за нас, а тепер ми маємо поборотися за нього.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
