З кузні – на передову: як директор гімназії з Тальнівщини поєднує шкільні будні та поїздки до військових

За робочим столом він опікується навчальним процесом і численними документами, а ввечері у власній кузні гне із заліза скоби для бліндажів, переробляє балони або виготовляє інше корисне обладнання для фронту. Директор Білашківської гімназії Олег Цимбал живе між двома світами. З одного боку – відносно спокійна шкільна рутина, з іншого – постійне хвилювання за випускників, земляків і тисячі незнайомих бійців на передовій.  

Під час нашої розмови пан Олег розповів про волонтерські рейси, дитячі обереги, особливу атмосферу коло бліндажів, міркував про мотивацію людей на війні й у тилу.    

Надійний тил: хто готував рейс

Кожен виїзд на фронт – результат згуртованої праці багатьох людей. Цього разу Олег Іванович вирушив у дорогу з волонтерами Сергієм Медведенком й Олександром Яровим. Їхали на Донеччину, у бік Краматорська – до підрозділу, де раніше служив син Сергія, який зараз відновлюється після поранення. Бійці попросили про допомогу, і відмовити їм не могли.    

Аби заповнити бус ущент, згуртувалася ціла громада. «Павучки» з Тального й Мошурова сплели маскувальні сітки. Команди Людмили Перцевої та Марини Бондаренко передали домашні страви в реторт-пакетах. «Павлівські бджілки» підготували «заморозку» й теж готову їжу в зручному упакуванні. Волонтери з Кам’янечого завантажили кавуни й дині, а місцевий священник перед далекою дорогою благословив екіпаж біля церкви. «З мого боку були балони, лопати, сокири, скоби. Їх виковую сам удома, маю невеличку похідну кузню. Дівчата дбають про їжу, а залізо – то вже моя справа. Хлопці жартують, але таке технічне забезпечення на передовій потрібне щодня», – каже Олег Цимбал.

Він волонтерить у складі фонду «Трипільська Січ» разом із Віталієм Задоєнком. За його плечима – співпраця з українсько-польськими організаціями, поїздки на окремі гарячі напрямки.  Посилки «Новою поштою» відправляє на Харківщину, Сумщину, Чернігівщину, Запоріжжя й Донеччину. Хлопцям повсякчас потрібна допомога. Доводилося Олегові й супроводжувати водіїв, які переганяли автомобілі для ЗСУ з-за кордону.

«Зараз школа й допомога військовим опинилися на одній шальці терезів. Раніше, звісно, на першому місці була лише освіта. Шкільну роботу виконую справно, нікуди від неї не дінуся, але й про фронт думається щодня: де що дістати, кому відправити, чим зарадити», – ділиться волонтер.  

Торшер у посадці й побут на передовій

Дорога до підрозділу випала на ніч. Прибувши о 03:40, тальнівці вирішили зачекати, аби не будити хлопців завчасно, а вже о четвертій ранку по них виїхав командир. Побачене в лісосмузі закарбувалося в пам’яті надовго.

Посеред затінених дерев стояв збитий із дерев’яних піддонів стіл з лавками, а поруч м’яко світився справжній торшер із помаранчевим тканинним абажуром. Такий острівець домашнього затишку посеред дикого лісу й війни дивував і водночас зігрівав. Бійці облаштували свій побут напрочуд грамотно та власним коштом: викопали просторий бліндаж з кількома виходами, під маскувальною сіткою звели літню кухню. Аби мати чисту воду, хлопці зібрали тисячу доларів і найняли спеціальну техніку, яка пробурила свердловину просто в посадці. Світло ж протягнули за сімдесят метрів від найближчої хати. «Ситуація складна, але хлопці тримаються бадьоро. Жартують, сміються. Дякують нам і кажуть: без надійного тилу й волонтерів було б зовсім скрутно. Усвідомлення того, що про них пам’ятають, дає наснагу стояти далі», – підсумовує розповідь про поїздку Олег Іванович.

Роздуми про мотивацію й соціальні гарантії

Спілкуючись із бійцями різного віку – від вісімнадцятирічних юнаків-контрактників до досвідчених піхотинців, які воюють роками, – він багато міркує про те, як має будуватися система оборони й підтримки армії.  

На думку освітянина й волонтера, примус не дасть бажаного результату на полі бою, адже демотивована людина за першої нагоди шукатиме спосіб ухилитися від бою. Натомість запорукою міцного війська є прозора й гарантована державою соціальна підтримка: «Людина, ідучи воювати – чи за повісткою, чи добровольцем, – має бути впевнена: якщо отримає поранення чи ампутацію, держава повністю візьме її під опіку. Не поранений військовий мусить кульгати й шукати правду по кабінетах, і не родина має оббивати пороги у разі його загибелі. Усе має діяти чітко й беззбійно. Тоді й ставлення до служби стане зовсім іншим, з’явиться справжнє розуміння, за що ти стоїш».

Дитяча безпосередність і прозорість у роботі

Учні Білашківської гімназії добре знають про поїздки директора. Щотижня на загальних лінійках він розповідає їм про ситуацію, показує підписані прапори й світлини, а до Дня волонтера планує підготувати великий фото- та відеозвіт.

Школярі виготовляють окопні свічки, малюють, майструють обереги – браслети та металеві підківки. У багатьох батьки служать або вважаються зниклими безвісти, тому діти вкладають у цю справу особливе тепло. Для військових такі дитячі саморобки стають цінними нагадуваннями про дім і  надихають тримати стрій.

Окрім дитячих оберегів, пан Олег постійно закриває й суто технічні потреби бійців. Допомогу не завжди перевозять особисто: через загрозу ворожих дронів на Краматорському напрямку волонтери все частіше користуються «Новою поштою». Саме так, завдяки людям, які відгукнулися на збір і перерахували близько 32 тисяч гривень, вдалося придбати й відправити на передову два детектори дронів – «чуйки», що завчасно попереджають про наближення безпілотників.

Щоб люди бачили, куди йдуть їхні внески, директор намагається звітувати про кожен крок. Часу на розлогі відео чи ведення блогів бракує, тому короткі звернення про збори або кадри з кузні він записує на ходу під час роботи, а монтує вже пізно вночі.

Не минаймо: гривня рятує життя

Придбані детектори вже працюють на передовій, але потреби військових не вичерпуються. Зараз пан Олег збирає кошти на газові балони, конфорки й захисні екрани. Будь-який виїзд чи відправка потребують чималих ресурсів, і закривати їх самотужки стає дедалі важче, тому волонтер закликає земляків не залишатися осторонь: «Зараз звичайна хлібина коштує майже 80 гривень. Хіба переказати бійцям 100 чи 200 гривень – така велика сума? Якщо відкласти вартість кількох хлібин на допомогу армії, ми зберемо на речі, які вбережуть чиєсь життя. Долучайтеся, не минайте!» Підтримати збори й допомогти захисникам можна за номером картки:

4149 5110 9163 7508 (Олег Цимбал).

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!