Вісті Черкащини Яким було весілля півстоліття тому пригадала жителька з Тальнівщини
Іду додому, надворі спека, а на лавочці в холодочку сидять пані Олена з Володимиром Буги, немов тільки-но засватані. Прожили вони в парі 55 років. Захотілось мені написати про їхнє подружнє життя, щоб дізнатися рецепт сімейного щастя та згадати, як колись святкували весілля. Зайшла у двір. Господиня згадує, як відбувалось весілля: за тиждень наперед до самого дійства відбувались запросини. Молодий (наречений) – Володимир – зі старшим боярином Андрієм Караюзом в урочистому вбранні, молода (наречена) – Олена – зі старшою дружкою Катериною Катерногою у вінках зі стрічками обходили хати зі словами: «Просили тато, просили мама, і я вас прошу прийти на моє весілля», 3 рази кланялись та дарувала шишки (традиційна здоба).
–Це зараз часто весілля є святом у вузькому сімейному колі. А от у наших бабусь-дідусів це була театральна вистава (особливо в сільській місцевості), у якій у кожного була своя роль та обов’язки. Святкувало все село: до двору збігалися подивитися на молодих. А коли лунала музика, танцювали у дворі і під двором,– згадує Олена Буга.
У п’ятницю в домі молодої та молодого традиційно проходило випікання короваю. До цього дійства запрошували лише одружених у першій парі та щасливих у шлюбі жінок. Ті, хто розлучилися або удови, участі не брали. Кількість коровайниць мала бути парною, щоб молоді все життя були в парі. Кожна з жінок приносила з собою щось із продуктів для короваю: борошно, яйця, масло тощо. Під час приготування молодиці співали обрядові пісні. Центральну частину короваю прикрашали великою квіткою, під яку клали копійки. Це символізувало багате і щасливе життя. Цього дня пекли також голуби, якими пригощали ввечері всіх присутніх. У суботу у будинках наречених наряджали ялинове гільце. Воно символізувало звивання нової сім`ї. Тому прикрашали його різнобарвними квітами, щоб життя було яскравим. У маківці обов`язково були колоски жита – на довге подружнє життя.
У неділю вранці сходилися на весілля. Старша дружка в`язала всім дівчатам різнокольорові стрічки, а хлопцям причіплювала до піджака чи сорочки букетики квітів. Цілий день веселилися, жартували, співали весільних пісень. Увечері з нареченої знімали фату, покривали хусткою. Старший боярин краяв коровай, клав на тарілку і, промовляючи слова «Просимо на цей дар Божий (називав ім`я)», дарував усім гостям за порядком. Ті в свою чергу обдаровували молодих подарунками та грішми.
У понеділок відбувалось театральне дійство «Циганщина». Гості переодягались: жінка вбиралась у нареченого, чоловік – у наречену. Були і циган, і ворожка, і лікар, і москаль… Вигадкам і витівкам не було меж. Це дійство ішло по воду до криниці, переодягнена наречена-чоловік з коромислом та відрами. Жартуючи, лилася вода з відер на присутніх. Повертались до криниці двічі, щоб набрати води. На третій раз – уже несли додому. На добровільні пожертвування, які клали в склянку біля воріт двору нареченого, де відбувалось весілля, купували одяг весільним батькам, вбирали їх увечері. Все супроводжувалося сміхом і танцями. На наступну неділю весілля продовжувалось у батьків нареченої. Це дійство називалось «Бити бочку». Свати зустрічали гостей на відстані від двору. Весільних батьків везли на візку. Веселилися, жартували.
Нині сюжет весілля обмежився тільки трьома актами – заручини, сватання й саме весілля. Старі обряди майже зникли, весільні пісні й музика забулися.
Багатий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв’язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам’ять нашого народу.
Марія БІРЧЕНКО
